зрештою гинуть. Дослідження свідчать, що таким способом можна знищити 80 відсотків ракових клітин.
Ця група науковців розробила й інший спосіб, як можна вбивати ракові клітини. Вони створили крихітні магнітні диски, що можуть сильно вібрувати. Якщо наблизити ці диски до ракових клітин і пустити крізь них слабке зовнішнє магнітне поле, то вони починають вібрувати й розривають стінки ракових клітин. У тестах за 10 хвилин вібрації було вбито 90 відсотків ракових клітин.
Цей результат - не випадковий успіх. Науковці в Каліфорнійському університеті в Санта-Круз розробили схожу систему з використанням золотих наночастинок. Ці частинки мають у розрізі лише 20-70 наноме- трів і розташовані у формі сфери завтовшки лише кілька атомів. Науковці використали певний пептид, який, як відомо, притягується до ракових клітин шкіри. У дослідах на мишах цей пептид з’єднували з золотими наночастинками, і він транспортував їх до ракових клітин шкіри. Тоді на ці наночастинки світили інфрачервоним лазером, вони нагрівали клітини пухлини й знищували їх. “Це, по суті, те саме, що покласти ракову клітину в окріп і зварити. Чим більше тепла генерують ці металеві на- носфери, тим краще,” - каже Цзінь Чжан, один із дослідників.6
Отже, в майбутньому за допомогою нанотехнологій ми зможемо виявляти колонії ракових клітин за багато років до того, як із них утвориться пухлина, а наночастинки, що циркулюватимуть у нас у крові, знищуватимуть їх. Основи цих технологій розробляють уже сьогодні.
НАНОАВТОМОБІЛІ В НАШІЙ КРОВІ
На крок далі від наночастинки перебуває наноавтомобіль - пристрій, яким можна по-справжньому керувати, коли той перебуває всередині тіла. Наночастинки самостійно циркулюють у крові; тим часом наноавтомобілі радше схожі на роботів з дистанційним керуванням.
Джеймс Тур і його колеги в Університеті Райса створили такий наноавтомобіль. Замість коліс він має чотири бакіболи. Одне з майбутніх завдань цього проекту - створити наноавтомобіль, який би “возив” системою кровообігу крихітного робота, знищуючи таким чином ракові клітини й доправляючи потрібні ліки до точно визначених місць у тілі.
Однак є одна проблема - такий молекулярний автомобіль не має двигуна. Науковці створюють дедалі складніші молекулярні пристрої, але створити молекулярне джерело живлення поки що не вдалося нікому. Матінка Природа розв’язала цю задачу за допомогою молекули аденозинтрифосфату (АТФ), яка слугує джерелом енергії для всіх живих істот. Саме завдяки енергії АТФ на Землі існує життя; молекули цієї речовини щосекунди живлять енергією наші м’язи. Енергія АТФ зумовлена її внутрішніми атомними зв’язками. Однак створити синтетичний відповідник молекули АТФ виявилося складно.
Томас Маллук і Аюсман Сен з Університету штату Пенсильванія знайшли потенційний розв’язок цієї задачі. Вони створили наноавтомобіль, що може рухатися зі швидкістю кілька десятків мікронів за секунду - саме з такою швидкістю рухається більшість бактерій.
(Спочатку вони створили із золота й платини нанострижень завбільшки з бактерію. Цей нанострижень умістили у водний розчин пероксиду водню. Від цього на обох кінцях стрижня почалась хімічна реакція, в результаті якої протони почали рухатися від одного кінця до іншого. Протони штовхають електричні заряди молекул води, і це просуває нанострижень уперед. Нанострижень рухатиметься доти, доки у воді буде пероксид водню.)
Керувати такими нанострижнями можна також за допомогою магнітів. Науковці вмонтували всередину нанострижнів нікелеві диски, і нанострижні почали поводитись як стрілки компаса. За допомогою звичайного сувенірного магнітика такі нанострижні можна пересувати як завгодно.
