війська?
– Як відношуся, дзябл забирай? Добже! – вискалившись, заревів Лащ.
– Я не мав сумніву щодо вашої відповіді. Розвідка нам вкрай потрібна, особливо зараз, коли мусимо до дрібниць знати всі рухи бунтівників. Щоб коли прийде зручний час, одним могутнім ударом покінчити з ними і не ловити Павлюка полем від Буджаку до Волощини. Коли ви зможете вирушити?
– Пся крев! Та хоч би й зараз! – ще гучніше заревів Лащ, виблискуючи очима.
– Добре, пане Лащ. Вирушайте в район Сахнового Мосту. Мені конче потрібно знати всі підходи до Росі і перевози через неї. Збирайте інформацію про чати бунтівників і місцеположення основних сил. Тримайте зв'язок зі мною через гінців кілька разів на день. Надзвичайно буду вдячний за доброго «язика», який би знав, що діється в козацькому таборі. Тільки майте на увазі: у число ваших завдань не входить ув'язуватися в битву з основними силами Павлюка до мого підходу. І взагалі… Пане Самуїл, я маю надію, що ви будете чітко виконувати мої накази?
– У тій мірі, у якій вони не будуть суперечити моєму гонору! – одразу ж набундючився Лащ.
– Вони не суперечитимуть здоровому глузду. Ну що ж, у такому разі ще келих вина, і не смію вас більше затримувати.
Лащ мовчки влив у себе ще один кубок двадцятирічного угорського з кращих погребів польного гетьмана, відкланявся і вийшов. Скоро зза вікон долинув його голос, який віддавав підлеглим накази, щиро затовчені відбірною лайкою, брязкіт кінської збруї і, нарешті, цокіт копит по камінню бруківки. Кілька хвилин панувала мовчанка.
– Що скажете? – багатозначно поглянув Потоцький на коронного гетьмана.
– Те, що кілька хвилин тому, – забудьте сказане мною.
– Неприємне враження, чи не правда?
– Таке враження, яке може скласти про себе дикий звір. Ми маємо вибір: або використати його звірячі якості, або вбити. Переробити його поза нашою владою.
– Цілком з вами згоден. Ви чули історію про те, як минулого року Лащ прибув до двора його королівської величності зодягненим у плащ, який було пошито з баніцій68 на його ім'я, даних рішеннями підкоморіїв семи воєводств?
– Я не чув, я був з ним. На той плащ не бракувало матеріалу – двісті тридцять шість присудів баніцій і тридцять сім присудів до позору!
– Неймовірно! І що на це відповів Володислав?
– Розреготався так, що затремтіла стеля. Іноді дивує, як сходить з рук цій людині його нахабність. Я б навіть не здивувався, коли б почув, що пан коронний стражник підписав договір з дияволом.
– Цілком ймовірно. Принаймні князь Ієремія, який, користуючись усіма тими присудами, мав надію підібрати під себе староство Канівське, не зміг нічого вдіяти. А молодий Ієремія Вишневецький вміє домагатися свого, повірте мені на слово!
