Знявши шапку, Іван вклонився Крутію:
– Чолом тобі, пане полковнику.
– Здоров будь, хорунжий, – хитнув у відповідь на привітання головою Крутій. – Довго примусив на себе чекати.
Іван стримано і з гонором розвів руками:
– Іноді навіть у накази військової старшини втручається небесна канцелярія. Пробач, батьку, поспішалисьмо, як тільки могли. Негода.
– Вірю, – Крутій загасив люльку і ступив на кілька кроків уперед. Уважно огледів Івана, заклавши руки за спину. – Здогадуєшся, для чого тебе викликав?
– Від початку здогадувався. Тепер, коли побачив цих вельможних панів, знаю напевне.
– То як ти, сякийтакий сину, посмів чинити таку наругу?!! – голос полковника загримів, немов каміння по гірському схилу. – Ти, шляхтич, чий батько все життя з незаплямованою честю тримав свою хоругву! З гонором, рівним можновладцям! Як зміг ти чинити гірше злодія з великої дороги?! Посмів посягнути на дівочу честь, негіднику?!! З яких диявольських мотивів?!!
Іван мовчки витримав перший напад люті і палаючий погляд Крутія.
– Дякую вам, ваша милість, пане полковнику, за те, що згадуєте ім'я мого батька і віддаєте шану його заслугам перед військом Запорізьким.
– Я ще не закінчив! – гнівно перервав Івана Крутій. – Я багато чого можу зрозуміти, козаче. Самбо пройшов Крим і Рим… Знаю, що ви, молодецькі голови, сп'яну можете вшкварити… Часто крізь пальці дивився – мої ж хлопаки! Що там гріха таїти, і покривав вас перед панами комісарами, коли ви січові гульки згадували, коли з владою не мирилися. Мало на мою голову за це впало?! Дожився до того, що мій хорунжий у гречку скочив?!
Богун, який, здавалося, був готовий до будьякого розвитку подій, пополотнів.
– Але вам тут Бог знає чого наговорили! – змушений був він виправдовуватись. – Але то нісенітниці!
– То ти, кажеш, не був у Барі?! І до палацу його ясновельможності не ти прокрадався?! Дівку не ти поцупив?!
– Я, батьку…
– А як же накажеш тоді свій вчинок іменувати?! Чи, може, панночка сама за тобою, іродом, побігла? Напередодні власних заручин?!
Іван мимовільно, заграв жовнами. Він був готовий до арешту, бою, до чого завгодно, але не до звинувачень з боку людини, що її поважав до глибини душі.
– Я не здивуюсь, вашмость, мостивий пане Крутію, якщо оцей збойця спробує нам довести, що племінниця пана Конєцпольського пішла з ним за власним бажанням. Як ви уже знаєте, я мав неприємність раніше зустрічатися з козаком
