Омелько прийняв з Іванових рук важкенького мішечка і потряс його на долоні.
– Тепер пригадую, – вимовив він згодом. – Що ж, було б цілком справедливим, якби він залишився в тебе, адже я певен, що завдав тоді своєю появою вам немало прикрощів?
Іван у кількох словах передав події, які відбулися після Омелькової втечі.
– Прикро. Прикро, що завдав твоєму батькові стільки шкоди. Все ж візьми, це гроші твої.
Богун рішуче похитав головою.
– Ні. Ти колись сказав, що у випадку, якщо ти будеш відсутній п'ять років, я повинен відкопати їх. Я відкопав, і ось вони – сто п'ятдесят злотих. Від цього вони не перестали належати тобі. Довгенько їм однак прийшлось очікувати на тебе.
Омелько з лагідною посмішкою подивився на Богуна.
– Дякую, Іване. Я віддам ці гроші до військової скарбниці, і нехай вони послужать війську та Україні. За них, приміром, можна озброїти мушкетами три десятки людей.
– Як знаєш, – знизав плечима Іван.
Кілька хвилин панувала мовчанка. Нарешті Омелько підвівся.
– П'ять років. Минуло вже п'ять років. Як швидко збігає час.
– Для мене він плив надзвичайно повільно, – посміхнувся Богун.
– Я й не сумніваюсь, – і собі засміявся Омелько. – Батько нічого не передавав сказати?
– Він наказував, щоб я тобі кланявся і просив наглядати за мною.
– Ну, тобі нагляд уже не потрібний, он виріс як: неначе жидівське лихо. А ще, здається, учора пістоля двома руками тримав… А як із шаблею, вправляєшся?
Замість відповіді Іван вихопив з піхов дамаський клинок і з такою швидкістю закрутив ним, перекидаючи руків'я з однієї руки у другу, що в Омелька почало рябіти в очах.
– Овва! – тільки й вимовив він.
Біля діжок з горілкою скоро почалися пісні, а потім і постріли салютів. Сонце сідало за очерети плавнів, залишаючи козацьку столицю вогням смолоскипів та примарному місячному сяйву. З боку торгового передмістя чувся гамір і віддалені крики – базар там не затихав до пізньої ночі. Від курінних кабиць вітерець доносив пахощі вечері, що готувалася. Підходив до завершення перший день на Січі. День, який Іван уявляв собі сотні й сотні разів.
V
Кілька днів Нечай з Богуном вивчали життєвий устрій січової фортеці. Ходили широким, здатним вмістити кілька тисяч людей майданом, роздивлялися укріплення, які складалися з досить складних і потужних редутів, глибокого, заповненого водою рову, високого гостроверхого частоколу і майстерно побудованих веж – одразу ж кидалося в очі, що сектори обстрілу бійниць на них практично не мали мертвих зон, і захисники в разі
