зробила кілька ковтків і повернула флягу, ледь хитнувши головою на знак подяки. Іван підвівся на коліна і накинув на неї кобеняк. У цьому шитому на плече добрячого козарлюги плащі вона майже потонула. З насолодою згорнула на грудях кудлаті фалди так, що зпід вовни виглядало лише її миле личко.
– Ніколи не думала, що такі прості речі можуть спричинити таке задоволення! – вдихнула вона прохолодне повітря, – Але я, здається, залишила тебе без вечері і теплої постелі?
– Не переймайся, – змахнув рукою Іван, – щось виметикую. Тобі зручно?
– В умовах, які склалися, зручно. Я весь час кажу собі, що могло бути гірше.
Іван кілька хвилин насуплено мовчав. Потім поглянув на неї.
– Ти дозволиш мені запитати тебе про щось?
– Запитуй, – знизала плечима дівчина.
– Як твоє ім'я?
– Навіщо тобі? – відповіла вона питанням на питання.
Іван знизав плечима і відповів просто:
– Ти мені подобаєшся. Дівчина навіть засміялась.
– Але ти мені не подобаєшся! – сміючись відповіла вона.
Іван не відступав:
– І все ж?
– Якщо тебе так цікавить, можеш кликати мене Ганною.
– Гарне ім'я.
– Мені про це вже говорили, і неодноразово.
– А звідки ти, Ганночко?
Ганна з викликом поглянула на Богуна, і він побачив у її очах хитруваті вогники.
– Ти допитливий, козаче. Скільки ж тобі років такому?
– Скоро виповниться двадцять.
– Старший на цілих п'ять літ… З Бару я. Чув про таке місто?
– Як не чути! Наш хутір поблизу Вороновиці, а це ж зовсім поряд!
