виставити вздовж битого шляху поміж Війтовим і Пилиповим. Усяке відчуття реальності втратив лютий упир, і ще довгі десятиріччя людський поголос передавав від батька до сина страшні оповідання про діяння ворога України князя Яреми Вишневецького. Сумно тужили кобзи сліпих кобзарів, оповідаючи про Яремову помсту. До початку двадцятого сторіччя дійшли жалобні мотиви у народних костюмах дівчат одного із сіл на Немирівщині, після того, як князь чинив помсту над ні в чому не винними трударями, десятками посадовивши їх на палі перед очами дітей, жон, матерів і отців їх. Гарячим полум'ям спалахнули ниви, селянські господи та православні церкви по всьому Поділлю після відвідин Вишневецького. І не відає ніхто, до яких меж дійшов би безумець у пекельних діяннях своїх, якби не зустрів він Максима Кривоноса, котрого гетьман послав зупинити людожера і оборонити Поділля, і був ущент розбитий його козаками.
А сам Хмельницький тим часом стояв укріпленим табором під Корсунем і підраховував трофеї, котрі дісталися козацькому війську після двох вирішальних битв початку великої війни. Не малі то були трофеї. Сто двадцять сім шляхтичів, як пише Самійло Величко, дісталося в полон гетьману після двох битв, включаючи обох гетьманів коронних. Вісім тисяч рядового товариства було роззброєно і під надійною вартою відправлено в Чигирин, очікувати своєї долі. Зла була доля в тих людей – замалим не всі поїхали вони в агарянську неволю до Криму. В подарунок ханові відрядив Хмельницький значних своїх бранців, решту ж, котрі походженням нижчі були, побрали в ясир татарські вояки, небезпідставно розраховуючи якщо не отримати з них викуп, то вже точно продати бранців на одному з численних невільницьких ринків Криму. Купами лежали поблизу намету Хмельницького трофейні знамена і котли, зброя і припаси до неї. Довгими рядами стояли гармати. Ломилися вози від коштовного одягу, посуду, обладунків, кінських рондиків, напоїв та харчів. У діжки зпід пороху, не маючи іншої ради, наказав зсипати Хмельницький силу золотої та срібної монети, що її було захоплено разом з рештою панського майна.
Не забув Хмельницький славних січовиків, котрі пригріли його, вигнанця, якого оточувала лише мізерна жменька однодумців у час, коли він прохав захисту і допомоги в Січі. І лиш відгриміли бойові громи, як полетів лист до фортеці над Микитиним Рогом, сповнений щирою шаною і подякою гетьмана:
«Тож нехай не закрадеться й тіні сумніву в лицарства славного низового в моїй щирій повазі, приязні і товариських почуттях, – писав Богдан кошовому Федору Лютаю. – Билисьмо тепер, яко в часи старі, давні, заради віри та України, як і самі запорожці, мужі великого мужества і іскуства в ділах воінскіх звикли чинити при нагоді. А поеліку Господь наш Всевишній дарував нам тут (при Жовтій Воді та Корсуні) вікторію славну і малокровну вельми, щедро хлібом козацьким обдарувавши дітей своїх крім того, не можемо ми з ласки нашої інакше ученяху, як відрядити окрім дяки нашої щирої ще й дарунки немалиї Війську Низовому Запорізькому. А дари тії іміються:
1. За три невеликі гармати, даровані нам Кошем на брані праведния, вертаємо шість гармат лиття доброго і прикрас майстерних.
2. За одну пару литавр мідних – три пари котлів срібних, міцними воловими шкірами перетягнутих.
3. За одну хоругву, шиту по оксамиту доброму шиттям срібним, – чотири хоругви шиття не менш майстерного.
4. За один бунчук зі срібним яблуком і хвостом кольору крила воронового – два бунчуки дорогоцінних.
5. За одну булаву срібну – дві булави, з коїх одна щирими каменіями прикрасу має, друга ж кісткою слоновою прикрашена здібно.
А окремо від клейнод тих жертвуємо ми триста талярів битих на церкву січову в ім'я Покрови святої поставлену, та на отців святих, жеби єгда на допомогу нам у ділі нашому трудному молитву чинили. А також тисячу талярів на військо й пиво брагу козакаммолодцям. Нехай вип'ють за нас, пом'янувши словом добрим. А хто між вами є охотнєйший, той нехай і зараз прибуваєт до нас, до компанії воінской…»
II
Лише пройшло світле і повесняному радісне свято Трійці, як вирушило нове українське військо зпід
