іграшку верхи. – Слява! – вигукнув щосили.
Богун, слідкуючи за сином, мимоволі всміхнувся:
– Слава, Тарасе. Козацьке гасло. Ти ж у нас козак?
– Косяк! – погоджуючись, закивав головою малюк.
– Козак! – знову посміхнувся Іван. Він повернувся до дружини і продовжив перервану розмову. Ганна сиділа за великим столом навпроти Івана і, поволі попиваючи каву, слухала його розповідь про останні новини.
– Справи не такі вже й погані, як того можна було очікувати. Кілька останніх штурмів на міські укріплення показали повну неспроможність Калиновського швидко домогтися перемоги – їм явно бракує сил. Щодо монастиря, то Височан там сидить так міцно, що викурити його Калиновський не зможе, доки там залишаться дієздатними принаймні кілька десятків козаків. Калиновський, як я помітив, закинув ідею оволодіти монастирем, тож усі сили спрямовує проти нас. Це найкращий, як на мене, розвиток подій – маємо хоч і невелику, але все ж таки підтримку в тилу у ляхів. Це довів учорашній штурм: кілька вдалих влучень армати Височана, і німці втратили бойовий дух ще до початку великого штурму, тож не дивно, що повернули назад після якихнебудь п'яти хвилин бою.
– Вони не надто завзязаті.
– Більше аніж так.
– Іване, – Ганна відставила чашку і витерла губи серветкою. – Я хотіла б поговорити з тобою про одну справу…
– Радий вислухати, – з удаваною серйозністю схилив голову Богун.
– Але справа і насправді серйозна.
– Безумовно.
– Я говорила з дружиною цехмейстра різників, Марією Пістрюгою, з дружинами цехмейстрів стельмахів і крамарів, Мотрею Боженковою і Яриною Морозовською. У нас є одна цікава задумка, котру не завадило б запровадити тут, у Вінниці. Але для цього я повинна порадитись з паном полковником, отже, прошу пана покинути поблажливий тон і вислухати мене з усією уважністю.
– Я слухаю тебе, Ганнусю, – узяв Іван долоню дружини до своєї долоні і ледьледь стиснув її, відчуваючи тепло рук коханої.
– Це стосується дітей, котрим волею долі доводиться жити в умовах облоги і ризикувати власним життям так, як і нам, дорослим. Ми підрахували – дітей віком до чотирнадцяти років у Вінниці триста дев'ять душ. Ще п'ятдесят підлітків від чотирнадцяти до шістнадцяти років. Ми повинні подбати про них і зробити все можливе для їхньої безпеки.
– Ти маєш якісь конкретні ідеї?
– Звичайно! Насамперед ми повинні вирішити проблему харчування дітей. Адже ми не знаємо, коли буде знято облогу.
