Хотин

- Я думаю так, Микито: будемо захищатися до ночі, потім вирушимо "оборонною рукою". За кілька днів будемо у своїх. Іншого виходу немає...
- Там Андрій, - перебив його Микита, - і там майже сотня братчиків!
- Я знаю!.. Микито, треба рятувати те, що залишилось.
Непийпиво довго не відповідав, а коли нарешті озвався, від хвилинної слабкості не залишилося й сліду.
- Ми проб'ємося! Проб'ємось, а потім повернемося зі всім кошем. Вір мені... - він глянув на далеку печеру. - Вір мені, Андрію!
Микита вибіг на насип і повернувся до козаків. Рукави жупана, що спадали з плечей, мов крила, стрепенулися, коли він вихопив із піхов шаблю, піднявши її догори.
- Козаки! Браття! Ви мене чуєте?!
- Чуємо, батьку! - гучко розкотилася відповідь запорожців.
- Тож слухайте... Я не пропоную вам умерти за віру православну, ви і без мене, а може, й ліпше за мене це вмієте. Я також не закликаю вас бути мужніми в бою - це ви теж добре вмієте. Я майже всіх вас знаю багато років. Пліч-о-пліч бився я із вами проти бусурман і всіх ворогів віри нашої. Тепер хочу ради: як бути далі? Завинив я перед вами, братики. Привів до скрути великої... Як останній шмаркач, дав татарам обвести себе навколо пальця!.. - він вільною рукою висмикнув із-за пояса пернача. - Виберіть достойного. А щодо мене, ось моя шабля! Карайте чи милуйте, воля ваша, панове-молодці. Такої честі, що її надав мені батько кошовий, я не вартий... - він устромив шаблю в землю і, знявши шапку, поклав на неї пернач поряд із блискучим клинком. А сам, схиливши голову, став поряд.
Серед козаків почався гомін. Запорожці впівголоса радилися про почуте. Нарешті наперед виступив сивовусий Назар Юшка. Він пригладив довжелезного сивого оселедця і неквапно вимовив:
- Послухайте, товариство, мого слова... Багато я бачив на своєму віку... І доброго, і поганого. Усілякі люди зустрічалися мені. Були й такі, що най Бог милує... Але таких мало. Скажу правду: я був проти призначення Микити Непийпива наказним отаманом. Молодий ще, негоже йому мною, сивочубим дідом, керувати. І не один я був такий... Та не про це зараз... Напевно, всі зрозуміли, що нас оточено. Ми опинилися на шляху усієї турецької армії. І те, що ми бачимо, - це лише акинджії15. Але ти, Микито, - він обернувся до Микити, - ні в чому не завинив перед нами. Я бачив тебе в ділі. Тобі на роду написано бути ватажком. І поряд із тобою радий буду свої старі кості покласти за віру нашу православну й за славу козацьку. Воля та відвага або мед п'є, або життя віддає! Я все сказав.
У досі безмовних рядах почав наростати гул і нарешті, прорвавшись на волю, нестримним криком прокотився над долиною стрімкого Прута. Угору полетіли шапки - цим запорожці виказували згоду зі словами старого козака.
- Візьми пернач, Микито! Ти добрий отаман! - чулось із натовпу.
- Слушно, Назаре! На те ми й козаки, щоби битися. Бери пернач, отамане!
- Погуляємо на славу. Проллємо кровці нечестивої! Го-го-го! Проллємо!
На крихітному майдані за двома рядами возів панувало піднесення. Настрій у козаків підходив швидше для весілля, ніж для кривавого бою. З жартами й сміхом, із веселими піснями діставали з возів, із сідельних сумок найліпший, припасений для свята, одяг. Одягали чисту білизну, голилися. Розквітали серед зеленого поля червоні кармазини. Буяли блискучим золотом червоні, сині, зелені жупани. Оксамит, лундиш, дорогі соболі, видри на шапках. Кремезні постаті, обмащені дьогтем широкі шаровари. Через півгодини табір скидався на раду старшин реєстрового війська: таким багатющим був одяг запорожців. Різнобарвним квітником, із тих, що радують око прекрасним панянкам, постав табір над критими бичачими шкірами возами. Ощетинилися стволами мушкетів і застигли. Вітерець із запахами водоростей доніс до здивованих татар могутній, як морська стихія, спів. Низькі голоси виводили твердо й непорушно, як скелі над берегами:

...Не сьогодні, так завтра поляже вона,
Як у степу од вітру трава,
А слава не вмре, не поляже,
Всьому світу лицарство козацьке розкаже
Та козацька слава,
Що по всьому світу дивом стала,
Що по всьому світу степом розляглась-простяглась
Та по всьому світу луговим гомоном роздалась,