Кривава осінь у місті Лева

—  Дивно все це, — підсумувала Ніна.

—  Я теж так подумав. Тому навіть заскочив до Паскі- ва, щоби поскаржитись йому на чудних, і то дуже, свідків злочину, які тікають зі шпиталю так, ніби за ними сто чортів женуться, і лишають недостовірну інформацію про себе. Цього разу мене вже ввічливо, але рішуче послали. І додали, що якщо я знову буду гальмувати слідство своїми дурними підозрами, мене самого запишуть до підозрюваних. А то й узагалі пристрелять.

—  Дивовижно, — похитала головою дівчина. — Хоча цілком очікувано. І що ж ти думаєш робити далі?

—  Кілька варіантів. Серед них — ще раз навідатись до Ясинського, з пляшкою вогняної води як стимулюючого спогади засобу. А також обдзвонити кілька психіатричних клінік у пошуках слідів цієї таємничої панни. Але то таке, деталі... Зараз головне, що в цілому ми все ж таки на вірному шляху. І не без твоєї допомоги.

—  Що ж, — Ніна підвелася, — на цій урочистій ноті визнання моїх заслуг чи не піти нам спати? Я тебе тільки про одне прошу — будь обережний, добре? Щось тут нечисто. ба більше, ніж просто нечисто. Цей трапунок із двома жертвами Окозбирача смердить, потужно і виразно.

—  Добре, — заприсягнувся Олег. — Буду обережним. Якщо до Львова навідається якась пані — різьбярка по дереву, обіцяю, що буду обходити її десятою дорогою.

Лице Ніни витягнулося, вона чортихнулася і прожогом вискочила з кухні. До Сокола донеслося згасаюче; — Горбатого могила виправить!

Глава 13

Телефонний дзвінок підняв Денисенка о пів на четверту ранку. Він вхопив слухавку ще до того, як розліпив очі.

—  Спиш? — поцікавився Пасків.

—  Ну й жарти у вас, майоре. Ви тільки за цим дзвоните? Чи хотіли спитати, котра година?

—  Тут не до жартів. Чекай, я зараз буду.

—  Тут? — Денисенко миттю продер очі. — Що сталося?

—  Щойно подзвонив диспетчер. Вночі надійшов виклик на моє ім’я. Хтось сказав, що знає нашого серійного вбивцю, і висловив бажання розповісти про все особисто мені. Так що будеш свідком — щоби не казали потім, що я сам усе вигадав.

Пасків вимкнувся і хвилини за чотири прибув вчасною персоною. До того часу Денисенко встиг так-сяк вдягнутися і навіть ковтнути філіжанку розчинного кофеїну. Замкнувши квартиру, він збіг униз, де біля під’їзду вже чекав майор у своєму «фольксвагені».

—  Чорт, шефе, а якщо це дурний жарт? — припустив він, коли всівся на переднє пасажирське сидіння. — Якого ще дідька дзвонити посеред ночі?

—  Якщо це жарт, то я цьому жартівнику дулу на голову натягну, — пообіцяв Пасків і рушив з місця. — Але не