Зате через вікно вона вловила слабенький звук, що потроху наближався.
Гарчав автомобільний двигун.
Якщо машина прямує сюди, то варіантів усього два; або це їде Сокіл, або ж його везуть, як обіцяла Ольга. У будь-якому випадку їй життєво необхідно якнайшвидше опинитися зовні.
Приставивши каністру до банок, Ніна обережно, проте рішуче почала своє сходження.
* * *
Увесь короткий шлях у межах Львова Олегу здавалося, що позаду виють сирени, однак це було не так. Він вшився з місця пригоди з усією можливою швидкістю і сподівався, що й надалі ніхто не стане в нього на шляху; якщо ж стане — він був готовий таранити цю перепону. Тепер вже розумів, що виклик проклятого Пасківа був відволікаючим маневром. Доки він перся в Сихів, а потім звідти через усе місто до виїзду, божевільна жінка спокійнісінько навідалася до агенції, скориставшись відсутністю чоловічої половини, захопила Ніну та вже напевно доставила її в місце, яке недоумок-майор мав необачність виказати раніше за потрібне. Дачники срані... Скоріше за все, Ольга спостерігала за «Дерріком» з вікна продуктової крамнички на протилежному боці вулиці, і... і щоб він луснув, якщо там не стояв зелений «фольксваген», такий само, який мав Пасків! Якого дідька він не звернув на це уваги раніше?
А якби і звернув — то що далі?
Довелося визнати, що в заключній грі клятий Пасків ледь не переграв його. І ще мав шанс взяти реванш навіть з того світу. Бо переможець той, за ким останній бій, і доки Ніна в руках тієї навіженої тварюки, битву ще не завершено.
Потрібну дачу знайти буде неважко, бо біля неї має стояти той самий зелений «фолькс» в дідька почилого майора. Далі діяти слід швидко, але ефективно. Кривава Ольга чатує на нього, однак теоретично і гадки не має, що він приїде сам. Цю перевагу треба використати, доки та курва не отямилася від неочікуваної інтимності візиту. Єдиний дійовий наразі план — ракетою влетіти на ту дачу і бити всіх, хто не Ніна. Просто, зате надійно. Практично безвідмовно.
Господи, тільки б із малою нічого не сталося. Тільки б він встиг.
Де він ще знайде такого бухгалтера?
Рій розпачливих думок обірвав дзвінок мобільного. Сокіл чортихнувся, вхопив апарат і зиркнув на дисплей. Номер невідомий. Першим бажанням було не відповідати, та потім він все ж натиснув зелену кнопку — раптом це Ніна?
— Я111 — гаркнув він у слухавку, притуливши трубку до правого вуха, — ліве досі було суцільною гарячою грудкою болю.
— Олеже, це Денисенкої Маєте хвилинку? — голос капітана звучав стурбовано, та Олегу було на це начхати. Своїх турбот аж по дах насипало.
— Ні.
— А коли матимете? Я поговорити з вами хотів, є в мене деякі підозри. Щось тут не стикується, в цій справі. Я про
