Кривава осінь у місті Лева

—  Господи, а тобі це для чого було потрібно?

—  Професійна цікавість, — вишкірив зуби Пасків. — Хотів перевірити, як довго я зможу дурити всіх навколо. Виявилося — майже до безкінечності... якби ти не приперся.

—  Вибачай, я не знав про твоє шоу, коли повертався додому. — Вони проїхали повз приміський вокзал. Ще трохи, і полишать Львів. Та Сокіл не мав жодного бажання їхати до кінця в компанії майора. — Ще одне питання; як вона обирала жертв?

—  Тю, а ти що, не знаєш?

—  Не знаю чого?

—  Вона сама була лікарем. Працювала під керівництвом чоловіка в тому ж «РепроМеді». Акушер-гінеколог. Усі майбутні жертви пройшли через її руки. Усі були її пацієнтками. Як же це ти до цього не докопався, га, генію?

—  Просто не встиг. — Це дійсно була новина, яка, втім, вже нічого не міняла.

—  Це вже нічого не міняє, — підтвердив Пасків. — Ну що, полегшало? Тепер здихати буде простіше?

—  Набагато. То ти свою любаску на власній дачі тримаєш?

—  Точно. Дуже, знаєш, зручно. Завжди під рукою. Ще питання є?

—  Ні. Є тільки зауваження. Одне-єдине. Стосовно дрібнички, про яку ти не подумав.

—  І що ж це? — театрально звів брови майор.

—  Ремінь безпеки.

Наступної секунди Сокіл втопив акселератору підлогу, і «б’юїк» різко пришвидшив рух — лише для того, щоб на швидкості п’ятдесят п’ять кілометрів на годину від душі врізатися в зад молоковоза, який досі меланхолійно повз попереду. Пасківа буквально висмикнуло із сидіння — миті вистачило, аби він пробив дірку в лобовому склі власним тілом та ракетою вилетів на капот. Самого Олега жбурнуло на кермо, і, не зважаючи на пасок та вчасно виставлені перед собою руки, він відчув, як від удару зламалося ребро, а то й два. Дихання відразу ускладнилося, та зараз це його не турбувало — Пасків усе ще тримався на машині. Одна його штанина зачепилася за ручку опускання скла на дверцятах, і це завадило поганцю приземлитися на асфальт або ж розбити голову об цистерну. Більше того, він навіть був при тямі, а «Макаров» якимось дивом досі тримався в руці. Пасків смикнувся на капоті, неначе велетенська рептилія, прагнучи розвернутися до кабіни, і в полі зору виникло його лице, наполовину залите кров’ю, з хижо вищиреними зубами та виряченими очима агресивного безумця. Він спробував позадкувати, аби знову опинитися на сидінні.

—  Чорта лисого! — закричав Олег, і груди відразу вибухнули тягучим болем. Він перемкнувся на задній хід і вдарив по педалях, одночасно вивернувши кермо. «Б’юїк», який попри аварію не втратив здатності пересуватися, заскавчав шинами і зробив ефектний розворот на сто вісімдесят градусів. Майорова штанина благополучно розірвалася, ноги Пасківа вислизнули з салону, а тулуб звісився з капота. Та сучий син не бажав помирати швидко — одною рукою він вчепився в передній бампер, а іншою намагався всліпу навести пістолет на місце водія, неначе скажений робот. Йому це почало вдаватися.