Кривава осінь у місті Лева

—  Ти підставив того хлопця у «форді», так? Хто то був?

—  Один із багатьох моїх боржників. Завдяки мені його звільнили через півроку, коли той сів за статтею 152. Таке чмо було... Я просто попросив його під’їхати серед ночі за потрібного адресою і забрати тіло того алкаша, якого я, до речі, забив власними руками. Ти знаєш — сподобалося.

—  Звідки ти знав, що я вийшов на Ясинського? — Питання зривалися з вуст Сокола автоматично, мозок тим часом працював над можливими варіантами виходу з цього невтішного статус-кво. Вони вже минали площу Кропивницького, до виїзду з міста лишалося зовсім небагато.

—  Денисенко, наївний, виказав мені, про що ти питав Тамару. А оскільки ти вже вийшов на аборти і вловив систему, значить, можна було очікувати, що докопаєшся і до її колишнього чоловіка. Ну а там і до Ольги недалеко. Та, схоже, ханига все ж достатньо тобі розповів?

—  Ні. Він жодного слова не сказав. Я знайшов їх шлюбне фото. То був дійсно сюрприз.

—  Зараза, — всміхнувся Пасків. — Не передбачив. Ну то нічого, все одно вийшло цілком пристойно.

—  Для чого ти зв’язався з нею? Ти знаєш, що вона чотири місяці провела в «жовтому домі» під Миколаєвом?

—  Знаю. І що? Як жінка вона мене цілком задовольняє. А на все інше мені начхати.

—  Господи, — на якусь мить від цієї відвертості Олег розгубив усі слова. — Ідеальна пара психопатів.

—  У твоєму становищі вже має бути не до жартів. Керуй давай автівкою, і, може, застанеш свою подружку ще цілою.

—  А я що роблю? Ти краще скажи; ти від самого початку знав, що вона вбивця?

—  Що ж ти, падло, ніяк не заткнешся, га? — роздратовано відказав майор. — Зуби забалакуєш? Ти що, думаєш, це тобі чимось допоможе?

—  Просто хочу знати. Зрозумій мене. Не дарма ж я стільки працював?

—  Що так, то так. Допрацювався до могили. Гаразд, цікаво — відповім; ні, спочатку я взагалі нічого не знав. Потім вона розповіла, що з нею сталося.

—  Чоловік її підставив.

—  Ага, підробив аналізи. Я їй запропонував засудити це гівно, та Ольга відмовилася. Сказала, що то було випробування для неї. А про те, що це вона вбиває, я дізнався якраз на місці першого вбивства, у Шевченківському Гаї. В руці у Мирослави Стецюк була сережка, така сама, які Ольга носила. Критична помилка, але я перший її знайшов. Інакше всього цього могло б і не статися. Тоді вона мені все й розповіла.

—  І ти її підтримав.

—  Звісно. Та ми домовлялися лише про три вбивства.