Повільний жорстокий посміх скривив губи Чаклунки.
— І це всі твої новини? — спитала вона.
— Ні, Ваша величносте, — відповів Едмунд і переповів їй усе, що встиг почути у бобровій хатинці.
— Що?! Аслан?! — скрикнула Королева. — Аслан! Це правда? Якщо виявиться, що ти збрехав мені...
— Вибачте, я тільки повторив те, що вони говорили, — затинаючись, пробелькотів Едмунд.
Та королева вже не звертала на нього жодної уваги. Вона плеснула в долоні і перед нею з'явився той самий гном, якого Едмунд бачив іще тоді.
— Еотуй сани, — наказала Чаклунка, — та візьми упряж без дзвоників.
Розділ 10. Чари спадають
А тепер варто повернутися до пана Бобра та пані Бобрихи і до інших трьох дітей. Яв тільки пан Бобер сказав, що важить кожна хвилина, всі тут же понатягали на себе шуби. Пані Бобриха витягла наплечники і поклала їх на стіл, примовляючи:
— Зараз, пане Бобре, хай тільки витягну окіст. А ось коробка чаю, ось цукор і сірники. І якби хто вийняв зо три хлібини з тієї шафки, що стоїть у кутку.
— Що Ви ото робите, пані Бобрихо? — вигукнула Сюзан.
— Пакую наплечники для кожного, — незворушно відповіла пані Бобриха. — Невже, ти гадаєш, ми рушимо кудись, не взявши зі собою нічого з їжі?
— Але ж у нас немає часу! — сказала Сюзан, застібаючи ґудзика на комірі. — Вона може з'явитися тут із хвилини на хвилину.
— От і я кажу, — вступив у розмову пан Бобер.
— Не говори дурниць, — відказала йому дружина. — Поміркуй сам, любий: вона добереться сюди не раніше, ніж за чверть години.
— Але ж хіба не ліпше від неї відірватися, — втрутився Пітер, — якщо хочемо поспіти до Камінного Столу швидше за неї?
— Пані Бобрихо, зрозумійте, — додала Сюзан, — як тільки вона побачить, що ми втекли, то діятиме блискавично.
— Так воно і буде, — визнала пані Бобриха. — Але нам все одно її не випередити: вона ж бо на санях, а ми пішки.
— Отже, жодної надії? — засмутилась Люсі.
— Не впадай у відчай, люба, — спокійно відповіла пані Бобриха. — Ліпше витягни оте зо п'ять чистих носовичків зі
