Він замовкнув і вп’явся очима мені в перенісся; я усміхнувся ширше:
- Сподіваюсь, мене ніхто ні в чому не підозрює?
Комісар пожував губами:
- Що ви, що ви… Ні в якому разі. Безперечно, це стихійне лихо має природну… немагічную натуру. Однак ще трохи - і можна дожидати неврожаю, рівного хіба що лиху тридцятирічної давнини, ви, певно, не пам’ятаєте…
В останніх словах показались тонкі запобігливі нотки. Ще трохи - і він скаже мені “синку”… або, чого доброго, “внучку”!
- Не пам’ятаю аж таких старих часів, - зізнався я сміючись. - І, коли чесно, я ніколи не цікавився сільським господарством. Донедавна мені вірилося, що бруква росте на деревах!
Комісар дивився на мене тужливо; дати б тобі мотику, ясно читалося в його погляді. Вигнати б на поле, під палюче сонце, і тоді поглядіти б на тебе, здоровезного ситого ледаря. Поглядіти б хоч раз на твій бій з буряковою грядкою!..
У наступну секунду комісар гучно зітхнув і приплющив очі. Видко, картина, що уявилася йому, виявилася занадто яскравою.
Я урвав сміх. Помовчав, милуючись безсилою злістю візитера; сплів пальці, потягнувся, розминаючи суглоби:
- Якщо ви, пане магу третього ступеня, не в змозі справити маленьку хмарку - зверніться до бабусь у селах. Народні засоби не завжди заслуговують на осміяння…
Він підвівся. Напевно, він мав ще в запасі якісь аргументи - гроші, вигоди, звернення до мого сумління - та зневага виявилася сильнішою.
- Прощавайте, пане вроджений магу… Здоров’я й усяких гараздів вашій сові!
Слово “вроджений” він вимовив з неприхованою зневагою. Горді ми, горді, нічого не вдієш, наша гордість біжить попереду й розпихає всіх ліктями…
- Обережніше, - сказав я турботливо. - Дивіться під ноги.
Комісар здригнувся.
Про мій дім ходило в околицях багато легенд: подейкували, наприклад, про бездонні колодязі, куди купами летять жертви потайних люків, про крюччя, клоччя, смертоносні - серед них умить задихаєшся - тюлеві фіранки та інші небезпеки, які чигають на небажаного гостя…
Я любив свій дім.
Я ніколи не був певен, що знаю його до кінця. Ось, приміром, не відкидаю, що десь серед книжкового мотлоху досі гуляє справжня сабая, яку мені не впіймати, хоч як старайся. Та якби повідав я пліткарям про сабаю - вони не подивують, інша річ
