дівчатами, збунтувався: — Ви гляньте на наших Лицарів-Залізні-Руки! Бач, як завзялися — а чи самі зробили досі щось путнє! Нічогісінько! Тільки й знають, що іншими попихати. — А хіба не ми здобули перемогу на параді в Бандолі? — заперечив Смішко. — Хай собі балакає! — мовив Шарлюн, стенувши плечима. — Що ж до наших рук — ви про них ще почуєте днів за кілька. В казематі запала тиша. — Ви, мабуть, щось назнали? — спитала Міке. — Атож! — ствердив Шарлюн. — Я й Смішко винюшили діло! Це не якась дрібничка, ні, а справжнє чоловіче діло! Він нізащо не схотів сказати більше: одне зайве слово — і все може зненацька піти нанівець… На цьому й скінчили. Зозулик схопив Янголову бляшанку й обійшов товариство: — Вивертай кишені! Ужинок був небагатий, бо ж цілісінький день згаяно дурно. Наостанку Зозулик спинився перед неофітом. Філіп саме сьогодні дістав свої кишенькові гроші: п'ятсот франків. Він оддав їх усі. — Якби ти навіть дав удесятеро більш, усе одно я б на тебе не звірився! — пробурчав Шарлюн; він і досі не позбувся недовіри до Філіпа. Лицарі вертали повз могіканські хатини. — Ну що, скінчили вже свій марафон? — насмішкувато гукнув мосьє Фереоль. — Од самого ранку гасаєте як навіжені… — Все гаразд, татуню! — приязно відказав Шарлюн. — Вас ніхто сьогодні не турбував? Не приходив мосьє Шабр чи хто-небудь з межовиків? — Ні,— відповів Фереоль. — Було тільки двоє отих… ну, поліцейських, що завше крутяться тут у гаї. Він обернувся до селища. Серед мастикових кущів тупцювали Кюк та Гарідан. — Ви щось загубили? — гукнув до них Смішко. Кюк дав щигля по козирку кепі. Він був ледь живий од спеки. — Ми шукаємо таку штуку, — мовив він з відразою. — Блакитну штуку… — Отаку? — спитала Міке, здіймаючи з плеча торбину. — Таку, таку! — гукнули поліцейські. Мадмуазель Блан читала біля вікна. Вона осміхнулась до дітей і помахала їм рукою. Нарешті їх було дванадцятеро! Філіп та Міке, побравшись за руки, простували трохи позаду вервечки. — Ну й набралися вони муки! — шепнула Міке, всміхнувшись, як змовниця. — Не треба було аж стільки їх мордувати!
VIII
НЕ ЗНАЄШ, ДЕ ЗНАЙДЕШ!
Давно відомо, що незначні причини призводять часом до значних наслідків — тож нема чого списувати тут усі загадкові випадки, які надалися до геніальних відкриттів, чи проводити паралелі між шортами Янгола Деспардьє та славнозвісним сандвічем професора Флемінга, батька пеніциліну. Однак Янголові шорти — вузькі, виношені шорти — відіграли надзвичайну роль у збагаченні могіканської скарбнички, і не можна заводити розмови про подвиг Шарлюна та Смішка, не згадавши звичайнісінького, дрібного на огляд випадку, від якого все почалося. Багато вже днів справи ордену, ознаменовані трьома славними подіями — продажем зеленої двоцентової англійської Гвіани, перемогою на морському параді в Бандолі та акторським дебютом Тітена-солодкі-очка, — не посувались і на дещицю; Зозулик таки сказав щиру правду, сумно мовивши: «Доробишся до синього поту, поки назбираєш якусь тисячу франків». І лицарі нишком чекали на четверту щасливу оказію, поглядаючи одне на одного — себто ніхто з них і пальцем не кивав, єдиний Рудик щовечора клав до теки свіжі грошики. Тож аби Янгол одного дня не вбрався в найгарніші свої білі шорти — цей тривалий застій поставив би під неабияку загрозу жаданий мільйон, а отже й долю любих могікан. Янгол цілий день проходив чистий, але ввечері повернувся додому в таких шортах, що мадам Деспардьє дала йому пару добрих ляпасів. Назавтра, вгледівши Шарлюна, що саме проходив мимо, вона спиталася, де це вчора лазив її шибеник. — Ми до самого вечора були на Розі,— здивовано відказав Шарлюн. — І Янгол нікуди від нас не одходив. — Але ж його шорти геть вимазані ззаду іржею. Вже я їх прала-прала — все надаремне: такі гарні шорти пропали. Надалі приглядайте за ним. Шарлюн пообіцяв приглядати й зразу про те забув. Коли полюєш мільйон, немає часу клопотатись чиїмись там шортами. За два дні Янгол знов надів білі шорти — мадам Деспардьє все ж таки їх одіпрала — і знов прийшов додому вимазаний іржею. Ясна річ, спіткала його кара, і мати, поремствувавши, вдруге сказала Шарлюнові, щоб він назирав малого. Шарлюн мимохідь обмовився про це Смішкові — і саме від тої хвилі обидва зацікавились Янголовими шортами, що й призвело кінець кінцем до того знаменитого діла, що його, як ми сказали в назві цього розділу, не знаєш, де знайдеш! — Сандрін та Міке носять білі шорти по два дні, і вони в них чистенькі,— зауважив Смішко. — Вони гасають з нами всюди й ніколи не вимазуються. Це мене дивує… — Я не бачу ніякого дива, — відповів Шарлюн. — Мабуть, Янгол сідає в таке крісло, де, опріч нього, не сидить ніхто. Тож слід дізнатися, в яке саме! — Але я зроду не бачив на Розі нічого залізного, — заперечив Смішко. — Каземат порожній, а узгірок голий, як голова в мосьє Пастуреля… — Ми щодня буваємо на Розі години дві, не більше. Решту часу тиняємось деінде. Яким іншим разом хлопці навряд чи звернули б увагу на ту загадкову іржаву пляму. Але висвятивши себе в лицарів Спільного Скарбу вони повсякчас були насторожі; врадивши порятувати могікан, не пропускали повз око жодної дрібнички. А що тями їм не
