Він був кинувся до плити, але Борька зупинив його.
— Вибачайте, що турбуємо, але ми до вас у справі!
— Аніскілечки не турбуєте! — заторохтів дідуган. — Які ж діла можуть бути у старесенького пенсіонерчика? От у вас, розумію, — купа справ. Давайте, викладайте свою справоньку Капітону Порфировичу, він допоможе!..
Так от як, виявляється, звуть нашого сусіда! Нарешті хоч про це дізналися, а то ж питати — незручно...
— І все ж пробачте, що заважаємо, — мовив Борис. — Ви ж, здається, робите якісь досліди? Ми бачили, як ви пробірки носили.
Капітон Порфирович хижо зблиснув очима, але тут же знов запосміхався:
— Так-так, розумничку мій, я трішечки хімією, так би мовити, займаюся, у вільну часинку.
— Ой, цікаво! — вихопилось у Наталки. — А що ж ви робите?
— Та чого розказувати, — відмахнувся дідуган, — самі згодом дізнаєтесь! — І якось так дивно й таємниче посміхнувся, що мені аж мурахи по спині забігали...
— Ну, викладайте свою справоньку! — всівся нарешті сусід. — Я весь такий уважненький!
Мене страшенно дратувала його манера висловлюватись: «дітоньки», «пенсіонерчик», «уважненький»! Але доводилось терпіти: кожен говорить, як може!
Борис набрав у груди якомога більше повітря і відтарабанив сусідові наше прохання.
— Та хіба ж це проблемочка? — вишкірився дідуган. — Та грайтеся собі на здоров'ячко, хоч лусніть! — І він знову недобре зблиснув колючими очицями.
— Тоді спасибі вам, — поважно подякував Борька, — ми скористаємося з вашої люб'язності. А тепер — вибачайте, ми підемо.
Капітон Порфирович заметушився, підскакував до кожного з нас, навіщось тис кожному руку.
— Ви ж, любесенькі мої, заходьте, не полишайте на самотиночці старесенького, кхе-кхекс, пенсіонерчика! Та грайтеся — коли тільки схочете. А за це мені теж дещо, кхе-кхекс!.. — І дідуган задоволене потер долоні.
Такий поворот діла нас трохи здивував і насторожив.
— А що вам потрібно!— обережно спитав Ігор.
— Анічогісінько! — замахав руками сусід. — Згодом домовимось. Нічого дорогесенького я не візьму, просто мінятися люблю з дитинства... Ну, не буду вас більше затримувати, ідіть собі! — І він провів нас аж до хвіртки.
— Щось не подобається мені цей «пенсіонерчик»! — мовив Ігор, коли ми трохи відійшли.
