— Дивлюся, що вже вечоріє: скоро мені готуватися до старту.
— Як?! — вихопилося в Лізи. — Ти вже кидаєш нас?
— Так треба... — зітхнув дракончик, бо вже встиг страшенно прив'язатися до цього симпатичного дівчатка. — Адже мій інкубаційний період кінчається. Отже, тільки-но небо візьметься зірками, я зорієнтуюся по них і полечу.
— А ти не можеш лишитися в нас? — благально зазирнула дракончикові у вічі Лізка.
— На жаль, ні, — відказав Мінімакс. — Я мушу повернутися на Драконію. Та й люди ще не готові спілкуватися з нами.
— А ми?! — вигукнув ображено Олег. — Хіба ми не люди?
— Звичайно, люди, — заспокоїв його Мінімакс. — Але ж не всі такі, як ви... Та ви не побивайтесь — я неодмінно повернусь: адже я теж маю перетворитися на яйце. А ми це робимо виключно на Землі.
— Коли це ще буде! — зітхнув Олег.
— Не так і довго чекати, як тобі здається, — мовив Максик і хотів ще щось додати, але в садку несподівано хруснула гілка і щось важке гупнуло об землю.
Всі, хто був у хатинці, вибігли в садок.
Перед ними на траві під яблунею сидів і злякано потирав забиту спину... Петько Психолог!
— Як ти сюди потрапив?! — наскочив на хлопця Креня. — Шпигуєш за нами?
— Ти не дуже, — відмахнувся від птаха Петько. — Сам донедавна таким же був.
Креня ображено замовк — а що він міг сказати? — та Олег насунувся на Петька і грізним голосом наказав:
— Ану, розповідай, що почув!
— Все, — підвівся нарешті Петько Психолог. — Але я нікому не скажу! От вам слово! — Він ударив себе в груди. — Мені вже так набридло моє життя, що годі й казати.
— Що саме? — не зрозумів Олег.
— Ну хіба мені потрібні оті гроші, що я у вас виманюю? Та нізащо в світі! Але батько — ви ж знаєте! — ніяк не кине пити, от і ганяє мене на всякі заробітки, щоб йому гроші добував, — Петько опустив голову й гірко схлипнув.
— А ти не давай! — вихопилося в Мінімакса.
— Еге ж, не давай! Так він тоді мені я-ак дасть!
— Треба поговорити з Крутивусом, — запропонувала Лізка. — Нехай побалакає з твоїм батьком.
