Хлопці затамували подих, нашорошили вуха — і недаремно, бо почули ось що.
— І де це Бевзь валандається! — невдоволено мовив один.
— Його за смертю посилати! — кинув другий.
— А здорово ми його тоді піддурили!
— Еге ж, краще не вигадаєш!
— Пам'ятаєш, як ми йому коробку з-під приймача підкинули? Го-го-го!
— Ги-ги-ги! Авжеж, пам'ятаю!
— А вона ж... Го-го-го!
— Порожнісінька! Ги-ги-ги! Здоровила схопилися за животи, ледь не падаючи з колоди.
— Це все я придумав, — похвалився один.
— А я деталі дістав, — додав другий.
— Одне слово, ми — розумнички! — Вони обнялися і знову зареготали.
Із подальших балачок Бевзевих дружків хлопчаки зрозуміли, чому Сем так змінився. Виявляється, його знайомі зловили Бевзя в пастку.
Якось увечері вони сиділи на майданчику. Коло них на колоді стояв транзисторний приймачці наживка». Насправді ж це був бракований корпус від приймача, набитий усякими радіодеталями, що давно вийшли з ладу. Задум у здорованів був простий: хтось із хлопчаків попросить покрутити приймача, той розсиплеться — адже корпус був поламаний! — і вони здеруть з «винуватця» гроші за «попсовану» річ.
І треба ж такому статися, що на цю «наживку» клюнув Сем!
— Можна покрутити? — нерішуче запитав він, підходячи.
— Та чого там, крути, пацан, не жалко! — Вони переморгнулися.
Сем обережно торкнув приймача — і злякано відскочив! Той після першого ж дотику розвалився навпіл, і з нього посипались деталі.
— Ага! — загорлав один.
— Ого! — загорлав другий.
— Зламав! — загорлали обоє. — Тепер плати четвертак, бо інакше!.. — І два кулаки промовисто замелькали перед Семовим носом.
