От уже розмахнувся — і...
Раптом хтось ухопив його сталевими пальцями за підняту руку. Бевзь рвучко озирнувся — і похолов: за спиною в нього стояв дільничний міліціонер, а біля колоди на землю осідала хмарка куряви, яку зняли його дружки.
— Бійку затіваєш? — грізно запитав дільничний.
— Та що ви, товаришу міліціонер! — перелякано закліпав Бевзь. — Це я так... прийомчики показую. Правда ж? — благальне глянув він на хлопчаків.
Христофор через силу ковтнув густу слину, облизав неслухняним язиком пересохлі губи й ледь видобув із себе:
— Еге... прийомчики... Ми самі попросили...
Дільничний, не дуже вірячи, оглянув друзів, знизав плечима, але руку Бевзеву випустив і покрокував собі далі у своїх важливих міліцейських справах.
— Дякуйте долі, — для авторитету грізно просичав Сем, коли постать дільничного сховалася за рогом. — А то було б вам!
Насправді ж від його люті майже нічого не лишилося: що не кажи, а хлоп'ята — молотки, не виказали його!
— Дарма ти наскакуєш на нас, — відразу посміливішав Христофор. — Ми тільки хотіли тебе спитати: ти взяв наш клей?
— Який клей? Ніякого клею я не брав, ніякої вашої каністри не бачив! — кинув Бевзь і викрив себе з головою: він сказав про каністру, хоч хлопці ні словом не прохопилися про неї.
Бевзь відразу зрозумів свою помилку і, хоч було вже пізно, вирішив віднікуватись до кінця. А щоб не дати хлопцям часу на роздуми, заторохтів:
— Що за клей? Мабуть, дорогий? Тато й мама а-та-та дадуть за нього?
— Просто він дуже небезпечний! — перебив його Христофор. — Клеїть геть усе, і — мертво!
— Бреши! — гигикнув Бевзь.
— Я не брешу, а знаю точно, — образився Христофор за таку недовіру до його винахідницького генія. — От приклеїшся до чогось — і привіт! Так і житимеш приклеєний!
— Ти мені баки не забивай, — гримнув Бевзь. — Мені собак на шию не навісиш! Нічого я не брав — і квит!
— Брав! Брав! — вигукнув Христофор мало не плачучи, бо тільки зараз збагнув, що так само, як і Сем хвилину тому, сказав зайве, розпатякавши про фантастичні властивості клею.
— Ну, це ще довести треба. А поки що бувайте! — махнув Бевзь недбало рукою і подався геть.
