— Стій! — Друзі кинулись йому навздогін. — Ми ще не все тобі сказали!
— Ну, що вам іще! — невдоволено повернувся до них Бевзь.
— А те, — почали друзі в один голос, — що твої дружочки ошукали тебе!.. — І розказали, перебиваючи один одного, історію з приймачем, яку підслухали в кущах.
— Вигадали, мабуть, — не дуже впевнено заперечив Сем, коли хлопці скінчили.
— А ти сам спитай у них і побачиш, — запропонував Васько.
— І запитаю, — пообіцяв Бевзь, — неодмінно запитаю! — Він крутнувся на каблуках і побіг на площу.
НЕСПОДІВАНЕ ЗНАЙОМСТВО
Можна тільки уявити, який розпач охопив друзів, коли й цього разу їм не пощастило повернути клей! Вони ще довго стояли мовчки, потім Христофор зітхнув і мовив:
— Ех, коли б не тато!
— А що тато? — глянув на нього Васько.
— Так він же замкнув мою лабораторію.
— А до чого тут вона?
— До того, що зараз у нас, мабуть, був би в руках порятунок.
— Щось я не дуже розумію, — Васько пильно дивився на друга: чи той, бува, не збожеволів від розпачу?
— Не зиркай так, зі мною все гаразд, — перехопив його погляд Тюлькін. — Просто зараз у нас був би антиклей, тобто суперрозклеювач, який міг би розклеювати будь-який клей. Я ось-ось мав завершити роботу над ним. Зосталося кілька невеличких дослідів.
— Справді, не пощастило, — зітхнув Васько. — Ну, добре, ходімо до скверу, подумаємо, що його далі робити.
Незважаючи на сонячну погоду, майже всі лавки у сквері були порожні. Лиш деінде сиділи з газетами та книгами кілька пенсіонерів та молодих жінок з немовлятами на руках і в дитячих колясках.
Хлопці вмостилися на лаві під розлогими вербами, гілки яких звисали аж до землі, утворюючи затишний намет. Про цю лаву мало хто знав, і друзі вибрали її не випадково: зараз їм хотілося побути на самоті, а сюди навряд чи хто міг забрести.
Вони сиділи й мовчали.
