— Ті двоє молодиків читають «Правила етикету».
— Готуються вступити у вищий світ,— сказав Ейб.
Мері Норт, та засмагла молода жінка, яку Розмері
першого дня побачила на плоту, повернулася після купання й сказала із пустотливою усмішкою:
— От і маємо тут знову пана й пані Морепоко- ліно!
— Обережно, це ж його друзі,-— нагадала їй Ніколь, показуючи на Ейба.— Цікаво, чому він не підходить до них? Невже його більше не тягне туди?
— Тягне, звісно,— озвався Ейб.— Тільки в протилежний бік.
— Так і знала, що цього літа тут не буде де голки встромити,— зітхнула Ніколь.— А це ж
Розмері подумала, що не хотіла б мати Ніколь за ворога.
— Але ви не бачили головного. Адже тут була бійка! — вела далі Ніколь.— За день до вашого приїзду отой чоловік із прізвищем, схожим на назву якоїсь марки бензину чи маргарину...
— Маккіско?
— Атож, він посварився з дружиною, й вона сипнула йому в обличчя жменьку піску. І що б ви думали він зробив? Сів на неї верхи й почав тицяти носом у пісок! Ми аж сторопіли. Я навіть гукнула Дікові, щоб він втрутився.
— А знаєте,— сказав Дік, замислено дивлячись на солом’яну мату,— я зараз піду й запрошу їх усіх до нас на обід.
— Нізащо! — вигукнула Ніколь.
— А по-моєму, непогана ідея. Якщо вже вони тут, то чому б з цим не змиритися?
— Ми й змирилися,— відказала Ніколь, сміючись.— Але я зовсім не хочу, щоб і мене тицяли носом у пісок, Я жінка лиха і мстива,— сказала вона Розмері і, обернувшись до дітей, гукнула: — Малеча, гайда купатися!
У Розмері раптом виникло почуття, що це купання запам’ятається їй довіку, що надалі, хоч би коли заходила мова про купання у морі, в її уяві завжди поставатиме саме ця картина. Вони пішли у воду всі разом, радіючи рухові після тривалої вимушеної бездіяльності, занурюючись після спеки у воду з насолодою гурмана, який запиває гостру, наперчену страву холодним як лід білим вином. Дайвери, за прикладом давніх наших предків, розподіляли день так, щоб заживати якнайбільше з дарів господніх. Натішившись сповна чимось одним, вони переходили до нової втіхи; попереду, хоч Розмері цього не знала, був ще один такий перехід: від щасливої самотності серед морських хвиль до веселої трапези в товаристві під провансальським небом. Але її не полишало відчуття, що Дік узяв її під свою опіку, і вона залюбки робила те, що й усі, немовби підкоряючись його наказові.
