— А яку б ви хотіли? — спитав хлопчик, кумедно розтягуючи слова, як усі американські діти, що виросли у Франції.
— Ну хоча б «Mon ami Pierrot».
Не манірячись, брат і сестра стали поряд, і у вечірній тиші полинули два тоненькі дзвінкі голосочки:
Au clair de la lune,
Mon ami Pierrot,
Prete-moi ta plume Pour ecrire un mot,
Ma chandelle est morte,
Je n’ai plus de feu,
Ouvre-moi ta porte,
Pour l’amour de Dieu !.
Пісенька скінчилася; діти, червонощокі в призахідному промінні, всміхаючись, вислухали оплески; Розмері думала про те, що вілла «Діана» — це і є, мабуть, центр всесвіту. На такій сцені конче повинно статися якесь диво- Вона ще більше пожвавішала, зачувши дзенькіт коло хвіртки — сигнал про прибуття нових гостей.
Подружжя Маккіско, місіс Абрамс, містер Дамфрі й містер Кампіон підійшли до тераси.
Розмері аж гірко зробилося від розчарування — вона кинула швидкий погляд на Діка, не розуміючи, навіщо тут оці недоречні люди. Але його обличчя зберігало свій звичайний приємний вираз. Він привітав гостей з гідністю й повагою, що засвідчували його віру в їхні безмежні й ще не розкриті можливості. І Розмері була така захоплена Діком, що незабаром уже й сама сприймала як належне присутність Маккіско та їхніх друзів, і їй навіть здавалося, що вона сподівалася побачити їх тут.
— Ми з вами зустрічалися в Парижі,— сказав Маккіско Ейбові Норту, який разом з дружиною прийшов слідом за ними.— Власне, навіть двічі.
— Атож, атож, пригадую,— відповів Ейб.
— А де саме, пригадуєте? — спитав Маккіско замість того, щоб задовольнитися такою відповіддю й поставити крапку.
— Де саме? Здається... Здається...— Ейб не хотів далі прикидатися.— Ні, не пригадую.
Ця коротка розмова заповнила паузу; Розмері поду: мала, що тепер хтось мав би заговорити на іншу тему, але Дік не робив нічого, щоб розділити цих останніх гостей чи бодай обеззброїти якимось зауваженням місіс Маккіско, яка весь час погордливо кривилася. Він не шукав виходу з цього ніякового становища, бо знав, що воно не загрозливе й усе владнається саме собою. Свої сили він беріг для тієї куди важливішої миті, коли, поставши перед гістьми в усьому своєму блиску, він подасть їм усім знак до розваг.
