Всі запобігливо засовалися, звільняючи місце для неї. Дама, що її впізнала, мала єврейське прізвище, але єврейкою не була. Вона, мабуть, належала до тих «моторних бабусь», які, маючи товсту шкіру й залізний шлунок, зберігаються так добре, що за ними, буває, не вженуться й онуки.
— Ми хотіли вас застерегти: відразу під таким сонцем можна просто спектися, а вам же як нікому треба берегти свою шкіру,— торохтіла місіс Абрамс.— Але на цьому пляжі порядки, як на великосвітському балу, і ми боялися, що ви образитеся.
II
— До того ж, ми думали, що й ви берете участь у виставі,— сказала місіс Маккіско, надміру екзальтована, гарненька жіночка із злодійкуватими очима.— Тут не добереш, хто учасник, а хто — ні. Мій чоловік так стелився перед одним панком, аж виявляється — він одна з головних дійових осіб, власне, права рука центрального персонажа.
— У виставі? — здивовано перепитала Розмері.— У якій виставі?
— Люба, хіба ж ми знаємо? — відповіла місіс Абрамс і захихотіла, сколихнувши великим черевом.— Ми в ній участі не беремо. Ми — публіка!
Містер Дамфрі, білявий чоловік з жіночими манерами, зауважив:
— Наша матінка Абрамс сама — жива вистава.
А Кампіон посварився на нього моноклем.
— Годі тобі, Ройяле, не будь таким уїдливим.
Розмері збентежено обводила їх поглядом, жалкуючи,
що поряд немає матері. Ці люди були їй неприємні, надто в порівнянні з цікавим товариством на другому кінці пляжу. Мати, з її скромним, але надійним умінням вести світські розмови, швидко і впевнено знаходила вихід з незручних ситуацій. А Розмері потрапляла в такі ситуації частенько: давалася взнаки невдала суміш французького лоску й американської безпорадності — тим більше, що знаменитістю вона стала тільки півроку тому.
Містерові Маккіско, кощавому, рудому, ластатому добродієві років тридцяти, балачки про «виставу» були, видно, не до вподоби. Досі він сидів мовчки, дивлячись на море, а тепер, скоса зиркнувши на дружину, обернувся до Розмері й визивно запитав:
— Ви тут давно?
— Перший день.
— Он як.
Вважаючи, очевидно, що йому вдалося перевести розмову на інше, він обвів поглядом присутніх — мовляв, ось вам тема, продовжуйте.
— Мабуть, на все літо? — з невинним виглядом запитала місіс Маккіско.— Пробувши тут усе літо, ви, напевно, побачите, чим закінчиться вистава.
