— На бога, Вайолет, тобі ще не набридло? — вибухнув її чоловік.— Переміни пластинку, прошу тебе.
Місіс Маккіско схилилася до місіс Абрамс і голосно прошепотіла:
— Він знервований.
— Зовсім не знервований,— заперечив містер Маккіско.— Якраз тепер я спокійний.
Він аж палахкотів — обличчя почервоніло, перекривилося, втратило свідомий вираз. Мабуть, він відчув це, бо раптом підвівся й пішов у воду. Дружина подалася слідом, а за нею, скориставшись з нагоди, і Розмері.
Ще на мілкому містер Маккіско набрав повні груди повітря, шубовснув у воду й замолотив випростаними руками по Середземному морю, вважаючи, очевидно, що пливе кролем. Коли ж повітря не стало, він звівся на ноги, озирнувся і явно здивувався з того, що берег ще не зник з очей.
— З диханням у мене ще не все гаразд. Не збагну, що робити, щоб правильно дихати.— Він запитливо дивився на Розмері.
— Видихати треба під водою,— пояснила вона.— Чотири рази махнете руками, тоді піднімайте голову й набирайте повітря.
— Мені це ніяк не вдається. Попливімо до плоту?
На плоту, що погойдувався на хвилях, лежав чоловік
з лев’ячою гривою. Коли підпливла місіс Маккіско, пліт раптом хитнуло сильніше, і його край ударив її по плечу. Чоловік одразу підхопився й допоміг їй вибратися.
— Я злякався — вас могло оглушити.
Говорив він несміливо, трохи затинаючись; Розмері вразив безмежно сумний вираз його обличчя, вилицюватого, як в індіанця, з видовженою верхньою губою і величезними, глибоко посадженими очима кольору темного золота. Слова він промовляв кутиком рота, наче сподіваючись, що вони долинуть до місіс Маккіско не зразу, а якимось кружним шляхом, на льоту втративши експресію. За хвилину від стрибнув у воду, й сила інерції понесла його довге випростане тіло до берега.
Розмері й мТсіс Маккіско стежили за ним. Коли інерція вичерпалася, він раптом зігнувся навпіл, його худі стегна майнули на мить над поверхнею, і він зник з очей, навіть не спінивши води.
— Він добрий плавець,— сказала Розмері.
У відповіді місіс Маккіско чомусь забриніла лють:
— Зате поганий музикант.— Вона обернулася до свого чоловіка, який після двох невдалих спроб спромігся нарешті видряпатися на пліт і, віднайшовши рівновагу, хотів загладити свою незграбність, ефектно вмощуючись на ньому, але заточився і знов мало не впав.— Я оце кажу, що Ейб Норт, може, і гарний плавець, зате музикант ніякий.
— Атож,— процідив крізь зуби Маккіско. Очевидно, світ жінчиних уявлень та смаків витворив він сам — і не дозволяв у
