букету буде багато темного пилку - не відмиєшся. І він надто важкий - не втримаю.
До неї поволі поверталася рівновага. «Я - наче та далека Леся. Образи допекли чи просто душа роз’ятрена?» - майнула самотня думка, а вголос мовила:
- Відрядження?
- Так.
- Значить, у рідне місто навідався... А як же місто, де ти такий щасливий і до якого колись наївній дівчинці не знайшлося квитка? - не втрималася, кольнула. - Що освіжило пам’ять? Знайомі місця? Чи, може, у дружини розмір ХХХЬ, то шукаєш менших?
- Лесю, ти така колюча! Я пам’ятав тебе завжди... і любив...
- Колюча? Я хірург. Багато відрізала, щоб не пускати біль далі по тілу. І в себе теж. Після того, як ти зник, як викинув усі наші мрії, я довго ходила, мовби зранена птаха, лікуючи крила... Мене покохали щиро і віддано. На жаль, любов відлетіла. Там десь... А знаєш, я віднайшла тебе у твоєму домі. Вгадаєш, як? Якось викликали до хворої. Потрібна була хірургічна консультація. Це була наша друга зустріч з твоєю мамою. На комоді стояло твоє велике весільне фото, - Леся, сівши, відкинулася на лавці і знизу дивилася на Арсена, який ще стояв з букетом, гарний, модно вдягнений, ситість в очах - але зів’ялий. - Хто твоя дружина? - сипала черговими фразами.
- Юрист, але керує модним салоном - це їй більше подобається.
- Виходить, і для неї ти не збудував королівства.
- Виходить...
- А я люблю свою професію і працюю на двох посадах: лікаря і прибиральниці. Мітла і скальпель - дивно, правда? Зате зарплатня більша. Зараз у мене народилася внучка. У тебе онуки є?
Він зиркав на Лесю і, як перед важким екзаменом, не міг зібрати думок. Не хотів скаржитися чи когось звинувачувати. Він мав усе, лише не мав того
вогню, який дає тепло, до якого хочеться вертатись, аби відігріти захололу душу.
- Прости мені! - бухнув тим великим букетом просто під ноги.
Червоні тюльпани віялом впали додолу і ображено настовбурчили пелюстки, задивившись на двох літніх людей, які не вберегли найсвітліше.
