- Ой! Не сідайте в крісло! Там кнопка! - зойкнула котрась із учительок.
Вони почувалися учнями, котрі нашкодили своєму вчителеві, щоб привернути до себе увагу...
Довго боліла Романові Петровичу та гостра кнопка, якщо не в сідниці, то в душі напевно! Але з чогось треба було починати вчитися бути директором, і перший урок йому дали його вчителі. Пізніше всі разом щиро сміялися з того випадку, називаючи його стихійним бунтом молодих музикантів, виконаним у темпі presto.
Вона не знала, чи це жіночий героїзм чи жіноча слабкість... Надавала ляпасів чоловіковій коханці у себе вдома, у своєму ліжку. Та стояла червона від злості і свердлила Орисю маленькими очима:
-1 що? Відвалилася його половина? Чи ви від того тонша стала? - сичала колишня студентка. Де й поділася її делікатність.
Ще кілька днів тому вона запобігала перед Ори- сею. Випускні на носі, то нявчала на концертах, вдаючи солістку, щоб запримітили і запам’ятали. І головне - чоловік у неї теж був. То чи мало їй його було, чи яка інша причина? Словом, чоловіки паслись на цій розквітлій жінці і мали успіх...
Орися з Антоном жили по-всякому. Зовні її чоловік був сонячний, із білозубим усміхом, а в душі - жорсткий, із вовчим оскалом. То пташкою її називав, то з балкона сторчма погрожував спустити. Так і велося їм: то пересолоджено, то надміру гірко.
Того вечора був черговий студентський випускний, і Антон пішов на нього без Орисі: вдома ремонт, тому жінка залишилася мити і шкребти.
Натомилася, пізно лягла, проте сон не йшов, і Орися в нічній тиші згадувала дитинство, раннє заміжжя, матір, яка самотує на старість. За дверима почула шепіт і звук ключа, що крутнувся в замку. Повернувся чоловік, але не сам - зі студенткою Валею, яка мала не цілком порядну репутацію. Від обох пахло вином. Маленькі Валині очі шугали по кімнаті, шукаючи, на чому б зупинитися:
- Ой, вибачте, Орисю Іванівно, вже гуртожиток зачинили, то залишилася на вулиці, а тут Антон Степанович... Можна, я пересиджу у вас до ранку?..
Валя метушилася і весь час хапалася за лівий бік випускної зачіски:
-Дивіться, загубила шпильку... Одна є, а цю десь посіяла, - бідкалася, повільно ворушачи хмільними губами...
- Ну, то лягай біля мене, більше ніде - ремонт. Вибач за незручності, - Орися лягла скраєчку, звільняючи місце нічній гості. Валя по-котячому потягнулася і сонно пролепетала:
- Мені так зле... У мене ще й критичні дні...
Через хвилинку вона вже смачно посапувала.
