- А ще в неї мама дуже добра! - сіпалася жінка. - Знаєш, скільки добра вона мені зробила?!
Андрій насмілився заперечити:
- Але ж тато вас любить, шанує... і ми у вас є... Скільки можна ворогувати?
- Ти ще малий, щоб таке розуміти, підрости трохи! А біля цієї вив’юрки щоб я тебе більше не бачила і квит!
Знав хлопець важку вдачу своєї мами, тому хвилювався. Але сподівався, що все минеться, що заспокоїться мати, передумає. Коли молодий місяць дивився у невелику річку і вечори п’янко пахли матіолою, Андрій мріяв. У думках то відвозив свою кохану до невідомого міста, де їх ніхто не знав, то водив її зеленим лісом, як мавку, розплітав чорні коси, що пахли материнкою, і говорив чарівні слова, від яких Настуся усміхалася, то цілував її красиві очі, коли в них з’являвся сум. Він навіть вивчив дівочу ворожбу і, дивлячись на рогатий місяць, шепотів:
І додумував: «Знайди мені мою Настусю, якої моя мати так не хоче, і приведи до мене назавжди...»
Як жандарм, пильнувала Дарка хлопця і чорнила невинну дівчину. Переказувала Настусі, що переламає їй худі ноги, якщо та не відступить від Андрія. Галина плакала і радила доньці навіть не дивитися у його бік. Дівоча гордість диктувала своє: чому Андрій мовчки страждає, чому не бореться за неї, чому позволяє глумитися над нею?
Минало літо, сади обважніло тримали свої плоди, пахло медом, і бузьки родинами гуртувалися в дорогу. Втративши гнучкість, сонно шелепотіли посірілі трави. Настуся від’їжджала на навчання... Вона більше не повернулася у своє село.
Поїхав з села і Андрійко. Чи приніс він комусь щастя? На мамину догоду одружився на поважній жінці. Незадовго зрівнявся на виду зі своєю обраницею. Зсутулився, крива борозна розорала його чоло і в синіх очах поселився сум. Чи забув Настусю? Ні, не зміг. Вона довго приходила у його сни. Андрій часто шукав у молодих дівчат схожих очей, чорних довгих кіс, від яких пахло би літніми вечорами, любистком і ще чимось найдорожчим, відомим тільки йому. Коли не спав сірими досвітками - завжди уявляв посмішку коханої і блиск її променистих очей. Цього йому ніхто не міг заборонити чи відняти...
Сьогодні Андрій поспішав до своєї мами, яка відібрала у нього щастя, та чи щаслива від цього була сама?
