закінчився голосним падінням на капот легковика і подальшим ніщо.
Останнім спогадом Желі була усмішка Оксамитового перевертня.
ГЛАВА 17
Остання й вирішальна
Цього ранку Тамара повною мірою змогла уявити, в якому гуморі прокидається засуджений на смерть у свій останній день. Так, відчуття того, що цей день цілком може виявитись для неї останнім, було чітким і сильним — адже вже зрозуміло, що насправді Краю, ким би він не був, потрібна зовсім не Маргарита, й тим більше не бідолашна дівчина з молочнокислим ім’ям. Він використав їх лише для того, щоби вона, Тамара, увійшла у гру. Цікавились саме
В тому, що він не жартує, Тома також пересвідчилася. Желі, вчорашньої пізньої візитерки, більше не існувало. Вона побачила це уві сні в усіх подробицях, з люб’язними коментарями голосу, що одного разу вже лунав у її видіннях. Голос знав про їх учорашню бесіду і весело повідомив, що оскільки Тамара має адресу, то на неї нетерпляче чекають у зручний для неї час. Зі скриком прокинувшись від задушливої неспокійної дрімоти, вона перше за все спробувала налаштуватися на Желю, але знайшла лише порожнечу. Поза всякими сумнівами, дівчина дійсно була мертва.
Тому вагатися не випадало — вона поїде, і нічого тут не вдієш.
Вересень не збрехав — заявився до Тамари рівнесенько о восьмій, коли вона вже була готова полишити квартиру. Прикро, але доведеться обходитись без його допомоги — це також було однією з умов, про які їй повідали сьогодні вночі. З цієї причини Тома викликала таксі й якраз щойно отримала повідомлення, що машина вже під під’їздом. Роман, втім, рішуче відмовлявся прийняти за пояснення невизначені відмашки і, заблокувавши собою двері, забажав знати, куди це вона збирається і що саме дізналася. Тамара глянула на нього із здивуванням: чи він за ніч теж навчився читати думки, чи в неї все на лиці написано?
— Зараз це вже суто моя справа, — похмуро відказала вона. — Вчора я отримала інформацію стосовно секти.
— То, може, поділитеся? — не вгавав Вересень.
— Боюся, що ні.
— Це ж чому?
— Бо ні до чого хорошого це не приведе.
