— Якщо ви збираєтеся самотужки відвідати кубло тих навіжених, то це поготів не закінчиться добре. А справа, між іншим, стосується й мене також.
— Та невже? — ще більше здивувалася Тамара. — Яким же чином?
— Я теж хочу знайти вашу Наріне, — заявив Роман. — Достатня причина?
— Достатня, щоб померти. Мужики завжди думають не тією головою. Повірте, із цим ворогом ви не впораєтеся.
— Це ми ще побачимо.
Вона зітхнула. Його допомога, можливо, стала б у нагоді, але Тома не могла дозволити собі ризикувати. Ну... хіба що трішки.
— Ви не знаєте, у що лізете, Романе. Це не просто зграйка ненормальних. Там діє справжня магія, проти якої фальшиві ментівські посвідчення не діють...
— Це далеко не все, на що я здатен, — ображено відпарирував Вересень.
— ...тому, якщо я і скажу, куди збираюся, то тільки для того, щоби ви туди не лізли. Це закинута база відпочинку в лісах неподалік Пірнового, називається «Сонячний бір». Так-от — там вам робити нічого, зрозуміли? — Тома виразно подивилася на нього, сподіваючись, що Роман вірно витлумачить ці слова. — Тим більше навіть не думайте вплутувати в це вашого друга Кап-Капа. А тепер дозвольте, я мушу бігти.
Тома безцеремонно виштовхала Вересня з квартири, замкнула двері й швидко помчала сходами вниз, лишивши розгубленого Романа позаду. Хотілося сподіватися, що він не наробить дурниць. І ще — що Край не чув її думок. Власне, покладати якісь надії на колишнього мента-випиваку в цій справі було безглуздо... але вона хотіла надіятися хоч на щось.
Безнадія тхнула приреченістю.
— У тебе зовсім дах поїхав, чи що? — визвірився Капелюшний. — Ану дихни!
— Та не пив я. Кажу, все дуже серйозно. Їй треба допомогти.
— Що, мало ви з тією тіткою вчора начудили? Якого ж ляда вам не сидиться спокійно?
— Ти сам втягнув мене в це, — вкотре нагадав Вересень.
— Я тебе просив про одну-єдину послугу і не мав на увазі плутатись під ногами увесь час! Твоя самодіяльність мені як лайно на підошві. Відволікає.
— Та ну? Тільки не кажи, що ти вже встановив, що це дійсно секта, і впав їм на хвіст.
— Про секту ще не впевнений, але на щось, уяви собі, вийшов, — невдоволено огризнувся Капелюшний. Він дійсно якраз проводив паралелі між тими випадками, на які вчора вказав йому старлей з відділу зникнень. Хтось бачив, як дорогі іномарки
