— Дарма,— урвав його Річардс. — Певною мірою я віддаю себе у ваші руки, містере Голловей. Я мало тямлю в авіації і певен, що вас про це встигли поінформувати. Але не забувайте, будь ласка, що люди, які знають безліч способів обдурити мене, сидять усі на землі, в безпеці. Якщо ви хоч раз збрешете мені, і я дізнаюся…
— Ніхто тут не збирається вам брехати,— сказав Голловей. — Ми зацікавлені лише в тому, щоб посадити машину так само, як підняли її в повітря.
— Гаразд… — Річардс помовчав.
Амелія Вільямс сиділа поряд, напружено випроставшись і поклавши руки на коліна.
— Летіть просто на захід,— раптом сказав Річардс. — Висота — дві тисячі футів. Дорогою називайте орієнтири, будь ласка.
— Орієнтири?
— Над чим ми пролітатимемо,— пояснив Річардс. — Мені випало літати лише другий раз у житті.
— Он як,— з полегкістю мовив Голловей.
Підлога під ногами нахилилася, те ж саме зробила темна лінія за вікном, де сідало сонце. Річардс дивився, мов зачарований. Тепер лінія навскіс перетинала грубе скло ілюмінатора, спалахуючи зблисками біля самого скла. «Ми наздоганяємо сонце,— подумав він. — Хіба це не диво?»
Було тридцять п’ять хвилин на сьому.
23 проти 100…
Спинка переднього крісла виявилася для Річардса справжнім відкриттям. Там була кишеня, а в кишені — брошура з правилами безпеки. На випадок бурхливих повітряних потоків застебніть ремінь. Якщо в салоні падає тиск, надіньте повітряну маску, що висить у вас над головою. У разі пошкодження двигунів, дістанете додаткові інструкції від стюардеси… У випадку авіакатастрофи, сподіваємось, у ваших зубах є досить пломб, аби ідентифікувати вашу особу.
На спеціальній панелі був умонтований невеличкий екран БТБ. Напис під екраном застерігав, що при перемиканні каналів зображення на певний час зникатиме. Любителі телебачення могли скористатися кнопковим перемикачем.
Праворуч під екраном, поряд із фірмовим записником авіакомпанії, на ланцюжку висіла тоненька ручка виробництва «Дженерал атомікс». Річардс вирвав аркуш паперу й накарлючив:
«Я впевнений на 99%, що вам учепили якогось жучка, щоб підслуховувати — в черевику, волоссі чи, може, в рукаві. Маккоун зараз наслухає, жде, коли ви прохопитесь, я певен. Закатайте істерику, благайте, щоб я не смикав за кільце. Тоді в нас буде більше шансів. Згодні?»
Річардс показав написане Амелії, жінка кивнула головою, а він, повагавшись, дописав:
«Чому ви їм збрехали?»
Амелія взяла в нього ручку, яка на мить зависла над аркушем, що лежав у Річардса на коліні: «Не знаю. Через вас я почувалася вбивцею. Вигляд вашої дружини… Та й ви самі здавалися таким… — Ручка знову зависла в повітрі. — … нещасним».
