мене вб’єш, він тобі так надає, що ти повні штани накладеш.
— Я нікого не збираюся вбивати,— нетерпляче відповів Річардс. — Тим більше — дітей.
— Я — не дитина! Я сам украв цього бісового акумулятора!
Побачивши щиру образу на його обличчі, Річардс мимохіть ошкірився.
— Гаразд. То як тебе звати, хлопчику?
— Я не хлопчик. — Потім похмуро відповів на запитання: — Стейсі.
— Гаразд, Стейсі. За мною женуться. Ти віриш мені?
— Певно, що вірю. Навряд чи ти виліз із того колодязя, щоб купити тут порнолистівки. — Він підозріливо придивився до Річардса. — Ти що — блідопикий? Такий замурзаний, що й не розбереш.
— Стейсі, я… — Річардс не докінчив і провів рукою по голові. А коли знову заговорив, то, здавалося, звертався до самого себе. — Я мушу комусь довіритись, навіть якщо це дитина. Дитина. Господи, хлопче, тобі ж, мабуть, і шести ще нема.
— У березні вісім буде! — сердито відповів хлопчик. — У моєї сестри, Кессі, рак,— додав він. — Вона ввесь час плаче, тож мені більше подобається сидіти тут. Я сам поцупив цей бісів акумулятор. Сигаретки з марихуаною не хочете, містере?
— Ні, й тобі не раджу курити. Хочеш заробити два долари, Стейсі?
— Хочу, їй-Богу! — В очах його відбилася недовіра. — Тільки звідки в тебе ті долари, коли ти щойно з каналізації виліз? Брешеш.
Річардс дістав нового долара й подав хлопцеві. Той витріщився на папірець з благоговійним острахом, мало не з жахом.
— Якщо приведеш сюди брата, одержиш іще одного,— сказав Річардс і, помітивши зляканий вираз на обличчі хлопчини, швидко додав: — Я тобі дам долар так, щоб він не бачив. Але більше нікого не приводь.
— Не здумай убивати Бредлі, це тобі не вдасться. Він тобі так надає, що…
— …що я повні штани накладу. Чув уже. Біжи й приводь його сюди. Тільки щоб ніхто не знав.
— Три долари.
— Ні.
— Та послухай же, за три долари я зможу купити для Кессі ліки в аптеці. Тоді менше вереску буде.
Річардсове обличчя раптом пересмикнулося, ніби його хтось ударив.
— Гаразд. Три.
