— Тоді ти сміливіший за мене. Я тут одного хлопця був підрізав, до лікарні забрали. Багатий. Лягаві за мною три дні ганялися. Але ти ще сміливіший. — Він дістав сигарету й закурив. — А може, ти цілий місяць протримаєшся? Мільярд доларів, розтуди його… Доведеться тобі купити поїзда, щоб вивезти таку купу грошей.
— Краще Бога хвалив би, ніж лаятись,— обізвалася стара, кришачи моркву.
Бредлі пустив її слова повз вуха.
— Отоді ти, й твоя дружина, й донька заживете! Два дні в тебе вже позаду.
— Не заживемо,— заперечив Річардс. — Тут усе передбачено. Бачив оті дві штуки, що я попрохав Стейсі надіслати поштою, коли він з твоєю матір’ю ходив по харчі? Я маю відсилати ті штуки щодня до півночі. — Він розповів Бредлі про умову, яка передбачала невиплату грошей в разі її невиконання, та про свою підозру, що саме поштовий штемпель привів його переслідувачів до Бостона.
— Цьому легко зарадити,— сказав Бредлі.
— Як?
— Потім скажу. Як ти думаєш вибиратися з Бостона? Тебе по всіх усюдах шукають. Вони наче показилися після того, як ти підірвав лягавих у готельному підвалі. Сьогодні ввечері про це говорили по БТБ. І тебе показували з торбою на голові. Досить круто вийшло… Ма! — гукнув роздратовано Бредлі. — Коли твоє вариво буде готове? В нас животи до спини поприсихали!
— Вже домліває,— відповіла стара. Вона накрила покришкою густе кипляче вариво й почалапала до спальні посидіти з малою.
— Сам не знаю, як виберуся звідси,— сказав Річардс. — Спробую дістати машину. Я маю фальшиві документи, але боюся скористатись ними. Трохи зміню зовнішність — надіну темні окуляри — й виберуся з міста. Я вже думав, чи не податись до Вермонту, а звідти — до Канади.
Бредлі крекнув і пішов по тарілки.
— Вони вже перекрили всі виїзди з міста. Темні окуляри лише привернуть до тебе увагу. Не встигнеш проїхати кілька миль, як з тебе кишки випустять.
— Тоді не знаю,— сказав Річардс. — Але якщо лишуся тут, тебе заарештують як співучасника.
Бредлі почав розставляти тарілки.
— Припустімо, ми дістали машину. В тебе є зелененькі папірці, а в мене — ім’я, яке поки що не цікавить поліцію. На Мілк-стріт живе знайомий мексіка-нець, він продасть мені «вінта» за три сотні. Я попрошу когось із наших хлопців перегнати його до Манчестера. Там ти будеш як у Христа за пазухою, бо вони впевнені, що заблокували тебе в Бостоні… Вже зварилося, ма?
— Атож, хвалити Бога. — Стара вийшла перевальцем із спальні. — Сестричка твоя заснула.
— Це добре. — Бредлі насипав у три тарілки тушкованого м’яса і спитав: — А де Стейсі?
