перемовляються в колясці: навезти, нарубати дров, припнути до стовпа! Ніч пересидить у холодній, а вранці почнуть… Планетникова мати, припадаючи до землі, підвела голову, а перед її очима розцвів нарцис. Білий, аж холодний — з материнських сліз. І вона почула голос: — Бери мене: сторожа поснула, перед тобою відчиняться двері холодної, йди і випусти сина. Планетник сидів у холодній і думав: «Я ніс засвічені свічки, а вранці сам згорю, — ну й дарма, тільки жаль, що не встиг злетіти в небо, не встиг…» Мати зірвала нарциса, пішла й розкувала сина. Він узяв з її рук білу квітку й сказав: — Я піду, мамо… — Куди, сину? — запитала вона. — Хіба ви не знаєте? Я казав вам ще малим. Піду і стану над громом. Мати його поблагословила. Серед ночі на горі над селом спалахнуло велике вогнище. Люди попрокидалися, побігли з лементом на греблю й попадали від великого страху. З вогнища, яке сипало іскрами, в небо підіймалася куля. І в той час задзвонили дзвони. У далекому острозькому соборі, на сільській дзвіниці… Маленькі, більші, головні — усі дзвони. З настанням дня шукали Планетника, але не знайшли. Чи він розтанув у небі, чи запався в землю? Як почув, так і передав я цю легенду — слово в слово з уст Олени Булиги, в якої квартирував у Вербівцях. Завжди, коли мені тоскно, я згадую Планетника, вдивляюся в небо і чую: дзвонять дзвони. notes
Примітка
1
Кавуля — палиця погонича. 2
Чепіга — рукоятка на плузі.
