А тоді її обличчя просяяло і на якусь мить (хоча про це вона й не довідалась), дівчинка виглядала майже такою ж вродливою, як Люсі на малюнку, — і мала кинулася вперед, зойкнувши від радості та простягнувши вперед руки. Тому що у дверях стояв сам Аслан, Лев, найбільший з усіх великих королів. Він був справжній, реальний та теплий, він дозволив їй поцілувати себе і зануритись у його блискучу гриву. І з низького, схожого на землетрус, звуку, що долинав зсередини істоти, Люсі навіть насмілилася зробити висновок, що він муркотів.
— О, Аслане, — сказала вона, — який ти добрий, що прийшов.
— Я був тут увесь час, — мовив він, — але ти щойно зробила мене видимим.
— Аслане! — з легким докором сказала Люсі. — Не жартуй з мене. Так, наче я змогла б зробити тебе видимим!
— Змогла, — сказав Аслан. — Чи ти гадаєш, що я не підкоряюсь власним правилам?
Після невеликої паузи він знову заговорив.
— Дитино, — мовив він. — Мені здається, ти підслуховувала.
— Підслуховувала?
— Ти почула, що кажуть про тебе твої однокласниці.
— А, це? Я і не подумала, що це підслуховування, Аслане. Хіба то не була магія?
— Шпигування за людьми за допомогою магії — це те саме, що шпигування без неї. І ти невірно оцінила свою подругу. Вона слабка, проте любить тебе. Від остраху перед старшою дівчинкою вона сказала те, що не мала на увазі.
— Не думаю, що я коли-небудь зможу забути те, що почула.
— Ні, не зможеш.
— О леле, — сказала Люсі. — Невже я все зіпсувала? Ти хочеш сказати, що ми могли б і надалі залишатися друзями, якби не цей випадок — і то друзями близькими, на все життя, можливо — а тепер цього не буде9
— Дитино, — сказав Аслан, — хіба я раніше не пояснював тобі, що ніхто не знатиме того, що трапиться?
— Так, Аслане, пояснював, — сказала Люсі. — Вибач. Але, будь-ласка.
— Кажи, серденько.
— Чи зможу я коли-небудь знову прочитати ту історію, котру не змогла запам’ятати? Ти розповіси її мені, Аслане? Прошу, прошу!
— Так, справді, я розповім її тобі через багато-багато років. А зараз — ходімо. Ми повинні зустрітися з господарем цього
