Приблизно о дев’ятій того ранку громаддя так наблизилось, що мандрівники побачили — ніяка це не земля і навіть не туман у звичному розумінні. То була Темрява. Це складно описати, та ви зрозумієте, як вона виглядала, якщо уявите, ніби зазираєте у залізничний тунель — такий довгий або такий покручений, що світла в кінці нього не видно. Ось на що скидавсь той морок. На кілька ближніх футів тунелю у денному світлі ще можна побачити рейки, шпали та жорству, тоді настає момент, коли їх вдається розгледіти в сутінках, а тоді — раптово, хоча й без чіткої межі переходу — все розчиняється у суцільній однорідній темряві. Так само й тут. Бо на кілька футів перед веслами мандрівники могли бачити мерехтіння ясної зеленаво-синьої води. Далі вода блякла й сіріла, мов у присмерку. А далі —
густий морок, наче серед глупої ночі, без місяця та зірок.
Каспіян наказав боцманові не пливти вперед — і всі, окрім веслярів, кинулися на ніс корабля і почали вдивлятися в темряву. Та нічого не могли побачити. Позаду них мерехтіло на сонці море, попереду простерлася Темрява.
— Ми попливемо туди? — вагаючись, запитав Каспіян.
— Я радив би не робити цього, — мовив Дриніян.
— Капітан має рацію, — погодилось кілька моряків.
— Я майже впевнений, що має, - сказав Едмунд.
Люсі та Юстас не сказали нічого, та полегшено зітхнули, почувши, що корабель повертатиме. Та раптом тишу порушив дзвінкий голосок Рипічипа.
— Чому ні? — запитав він. — Хтось мені пояснить, чому ні?
Пояснювати ніхто не прагнув, тож Рипічип продовжив:
— Якби я звертався до селян або рабів, — мовив він, — я припустив би, що пропозиція повернутись стала наслідком боягузства. Однак, сподіваюсь, нічого подібного не буде сказано в Нарнії, у товаристві таких достойних осіб королівської крові у розквіті літ, які підтиснули хвости, оскільки бояться темряви.
— Але що за користь від блукань у темряві? — запитав Дриніян.
— Користь? — перепитав Рипічип. — Користь, капітане? Якщо, кажучи про користь, ви маєте на увазі напхати наші шлунки чи гаманці — то, визнаю, користі тут немає. Наскільки мені відомо, ми вирушили в подорож не для пошуку корисних речей, а щоб пережити пригоди та здобути честь. І ось — найкраща пригода, про яку мені доводилось чути, і якщо ми повернемо назад, ніщо не зможе відмити нашої честі.
Кілька моряків пошепки промимрили щось на кшталт:
— До дідька ту честь...
А Каспіян мовив:
— Хай тобі грець, Рипічипе. Я вже шкодую, що ми не залишили тебе вдома. Гаразд! Якщо ти так на це дивишся, гадаю, нам слід пливти вперед. Хіба що Люсі проти?
