Ріпічіп.
— Побий грім цю мишу! — закричав Дрініян. — 3 нею більше клопоту, ніж з рештою команди разом узятою. Як тільки на обрії з’являється якась халепа, то він вже готовий у неї втрапити. Його треба закувати в ланцюги. протягнути під кораблем з одного борту до другого. висадити на безлюдному острові. обрізати вуса! Чи хтось бачить цього урвителя?
Втім, усе це не означало, що Дрініян не любить Ріпічіпа. Навпаки, він дуже його любив і саме тому не на жарт злякався, а страх породив злість — так, як мама набагато більше сердиться на вас, коли ви вибіжите на дорогу, ніж на когось іншого. Ніхто, ясна річ, не боявся, що миша піде на дно, бо вона була чудовим пловцем, але Дрініян, Люсі та Едмунд, які знали, що діється під водою, боялися довгих гострих списів у руках Морських Людей.
Не минуло й п’яти хвилин, як «Досвітній Мандрівник» обійшов коло й тепер уже всі чітко бачили на воді чорну плямку, яка була Ріпічіпом. Увесь час він щось піднесено вигукував, але ніхто не міг зрозуміти, що він має на увазі, бо вода заливала йому мордочку.
— Він усе вибовкає, якщо ми не затулимо йому пельку! — зойкнув Дрініян.
Щоб цьому запобігти, він підскочив до борту і сам спустив линву, крикнувши морякам:
— Все гаразд, все в порядку! Повертайтеся на свої місця. Сподіваюсь, я ще здатен витягти мишу без вашої допомоги.
Коли Ріпічіп уже почав дертися по линві (а він робив це не надто швидко, бо просякла водою шерсть обважніла), Дрініян нахилився через борт і прошепотів:
— Мовчи. Ні слова.
Але, коли, стікаючи водою, Ріпічіп стояв на борту, виявилось, що Морські Люди його взагалі не турбують.
— Солодка! — пищав він. — Солодка, солодка!
— Про що ти, чорт забирай, говориш? — перебив його Дрініян. — І не треба обтрушуватись саме на мене.
— Кажу вам, що вода солодка, — сказала миша. — Солодка — а не солона.
Якусь мить ніхто не міг збагнути, чому ця обставина викликає в Ріпічіпа такий захват. І
тоді він сам ще раз повторив старе пророцтво:
