Празі концертів просто неба задля самих концертів не буває (Люксембурзький парк), за Максом - це щось республіканське.
Келлерова143 кімната замкнена. Туристична агенція. Світлий будинок за темною вуличкою. Будинки з терасами на правому березі Ліммат. Муарові синьо-білі віконниці. Солдати, що повільно йдуть, виявляються поліцейськими. Концертна зала. Політехнікуму не шукали й не знайшли. Ратуша. Обід на другому поверсі. Міланське вино. (Стерилізоване вино із свіжого винограду.) Кельнерка з Люцерна перелічує нам поїзди, які туди ходять. Гороховий суп із саго, квасоля зі смаженою картоплею, лимонний крем. - Пристойні художньо- промислові будівлі. Близько третьої години від’їзд до Люцерна навколо озера. Голі, темні, горбуваті, порослі лісами береги Цуґського озера з численними косами. Американський краєвид. Під час подорожі гидко щось порівнювати з іще небаченими країнами. Великі панорами в Люцернському вокзалі. Праворуч від вокзалу - майданчик для катання на ковзанах. Підходимо до слуг і вигукуємо: «Ребшток!» Чи такий самий це готель серед готелів, як слуги серед слуг? Міст (за Максом) відділяє, як у Цюриху, озеро від річки. Де тут німецьке населення, задля якого пороблено вивіски німецькою мовою? Курзала. Схоже, очевидні (німецькі) швейцарці в Цюриху не вельми обдаровані в готельній справі, а там, де такі є, вони зникають, можливо навіть, що господарі готелів - французи. Навпроти - порожній анґар для аеростатів. Важко уявити собі, як сюди запливають повітряні кораблі. Майданчик для катання на самокатах, берлінський краєвид. Фрукти. Увечері прогулянку берегом у темряві обрамляють вії дерев. Чоловіки з доньками або повіями. Погойдуються човни, у воді видно навіть чітку лінію днища. Кумедна адміністраторка в готелі, дівчина, що сміється, проводжає аж до самої кімнати нагорі, поважна, червонощока покоївка. Вузенькі сходи. У кімнаті - вмурована в стіну замкнена скринька. Радо вийшов з кімнати. Залюбки повечеряв би городиною. Готель «Ґоттард», дівчата у швейцарському національному вбранні. Абрикосовий компот, міланське вино. Дві літні жінки й чоловік розмовляють про старіння. Виявили гральну залу в Люцерні. Вхід - один франк. Два довгі столи. Описувати справжні визначні пам’ятки неприємно, адже робити це доводиться просто на очах у людей, які
чекають. Біля кожного столу посередині - рефері з двома охоронцями обабіч.
Найвища ставка - п’ять франків. «Швейцарців просимо пропускати вперед іноземців, оскільки ця гра - для розважання гостей».
Один стіл із кулькою, другий - із коником. Круп’є в гаптованих карунками мундирах. «Messieurs, faites votre jeu» - «marquez le jeu» - «les jeux sont faits» - «sont marques» - «rien ne va plus». Круп’є з нікельованими грабельками на дерев ’яних держачках. Що вони вміють ними робити: підгрібати гроші на потрібні поля, сортувати їх, підгрібати до себе, підхоплювати
Понеділок, 28 серпня. Під стіною снідає чоловік у високих чоботях. Пароплав другого класу. Люцерн уранці. Готель має гірший вигляд. Подружня пара читає листи з дому й газетні вирізки про холеру в Італії. Чудові резиденції можна побачити тільки з боку озера, коли катаєшся на пароплаві, вздовж них і плавають пароплави. Мінливі обриси гір. Віцнау, дорога на Ріґі. Озеро бачив крізь крони дерев, враження півдня. Приголомшує несподівана рівнина Цуґського озера. Ліси, як на батьківщині. Дорогу побудовано в сімдесят п’ятому році, погортати давнє видання «Про землю й море». Історична англійська земля, тут вони ходять іще в картатому одязі й з бакенами. Далекоглядна труба. В далині Юнґфрау, ротонда ченця, у колихкому гарячому повітрі весь краєвид погойдується. Простягнена долоня Тітліса. Розтятий буханець засніженого поля. Згори, як і знизу, висоту визначаєш хибно. Невирішена суперечка щодо того, як розташований вокзал в Арт-Ґольдау - похило чи рівно. Табльдот. У залі сидить чорна жінка, поважна, вуста різко окреслені, уже бачив її внизу біля вагона. Коли від’їздили - дівчина-англійка, зуби один в один. До сусіднього купе входить невеличка француженка; випроставши руку, вона
