У машині, що проїздить мимо, пасажири показують одне одному на хлопців-італійців.
Державний службовець із напівроззявленим ротом (вілла Карлотта).
Француженка з голосом, як у моєї тітки, й солом’яною парасолькою з цупкими пошарпаними краями занотовує до невеличкого записника щось про montagne тощо. - У човні стоїть, схилившися над стерном, обрамлений дугами чорний чоловік. Митник швидко перебирає й оглядає все, що є в кошичку, немовби там - призначений для нього подарунок. Італієць у потягу Порлецца - Менажіо. Кожне звернене до кого-небудь італійське слово проникає до великого простору власного незнання й - незалежно від того, зрозумів ти його чи ні, - надовго западає в голову; власна невпевнена італійська мова не може змагатися з упевненістю італійця і, незалежно від того, розуміють її чи ні, залишається просто непочутою. - Жарт про потяг, що повертається з Менажіо, - непогана тема для розмови. - По той бік вулиці перед віллами - кам’яні будівлі для човнів, із терасами й оздобами. Великі крамниці із старожитностями. Човняр: peu de commerce. - Митний катер (розповідь про капітана НемоМ6 й подорож сонячним світом).
2 вересня. Субота. На невеличному пароплаві тремтить обличчя. Перед крамницями (Каденаббія) - схожі на фартухи піддашки (бурі з білою облямівкою). Бджоли в меді. Самотня похмура жінка з коротким тулубом, учителька мови. Коректний чоловік у високо підтягнених штанях. Руки його плавають над столом так, немовби він тримає не ножа й виделку, а стільця за спинку. Діти споглядають неяскраві ракети - encore un, цитькають, показують руками. Неприємна поїздка на невеличкому пароплавчику. Відчуття участі в русі надто гостре. Не досить високий, щоб відчути свіже повітря й вільно окинути поглядом місцевість, трохи почуваєш себе кочегаром. Купання між Кастаньолою й Ґандрією на сидіннях, які спорудили ми самі. Мимо проходить гурт: чоловік, корова й жінка. Вона про щось розповідає. Чорний завій, вільного крою сукня. - Як б’ється серце в ящірки. Витрати енергії в одного чоловіка: пізно накриває на стіл у читальній кімнаті, одночасно пиво, вино, Fernet Branca, листівки з краєвидами, стиха зітхає. Невеличкий господарів хлопчик підставляє мені губки, як учила мати, щоб я поцілував його перед сном, хоч доти я з ним навіть не розмовляв. Мені припало до смаку. - Ґандрія: замість вулиць - сходи до підвалів і підвальні хідники. Лупцюють якогось хлопця, глухо вибивають пуховики. Будинок, оброслий і обвитий на причілках плющем. У Ґандрії швачка край вікна без жалюзі, фіранок і шибок. Дорогою від купальні в Ґандрії підтримуємо один одного - такі стомлені. Врочиста процесія човнів за маленьким чорним пароплавчиком. Молоді чоловіки розглядають картини, стоячи навколішки, сидячи навпочіпки, на сходнях у Ґандрії, один у всьому білому, здається, ми його добре знаємо як баламута й мартопляса. - Увечері на набережній у Порлецці. Вже забутий француз із широкою бородою біля пам’ятника Віль- гельмові Телю нагадує нам про його характерну особливість. Цей пам’ятник має таку ринву, як на кухні, - з латуні й каменю.
3 вересня. Неділя. Німець із золотим зубом, від якого, попри невиразне враження загалом, можна відштовхнутись, описуючи його, за чверть до дванадцятої дістає вхідний квиток до плавальні, хоч о дванадцятій її вже зачиняють, і про це йому одразу за порогом нагадує вчитель плавання незрозумілою і тому трохи суворою італійською. Спантеличений цією італійською, німець запитує, затинаючись навіть рідною мовою, нащо ж тоді в касі продали квиток, і заявляє, що йому не повинні були продавати квиток. З італійської відповіді випливає, що він-бо має ще майже чверть години, щоб покупатися й одягтись. Аж сльози на очах виступили. - Сидів на бочці в озері. Готель «Бельведер»: «Господар хоч куди, але харчування препогане».
4 вересня. Повідомлення про холеру: туристична агенція, «Соггі- ere delia Sera», «Норддойчер Ллойд», «Берлінер таґеблат», покоївка переказує повідомлення від одного берлінського лікаря; залежно від того, хто і скільки людей сходиться, а також від власного фізичного стану загальний характер цих повідомлень міняється; коли від’їздили з Лугано до Порто Церезіо, о першій годині п’ять хвилин, він був досить сприятливий. - Скороминущий захват від Парижа, на вітрі, що напинає газету «Ексцельсіор» від 3 вересня, яку ми тримаємо перед собою, поспішаючи до банку. На мосту через Луганське озеро можна ще орендувати місця для рекламних щитів...
ad п’ятниці. Троє парубків зганяють нас із носа пароплава, можливо, через те, що штурман має вільно бачити вогні
