також може водити отару за собою, але вівчаром йому ніколи не стати, він ніколи не буде командувати вівчаркам, які слідують лише за вівчарем. Справжнього Вождя маси боготворять, навіть якщо він їм каже гірку правду і визнає їх керованим натовпом. Штучного узурпатора ж вони можуть боятися, але завжди будуть ненавидіти, навіть якщо він буде поливати їх ріками лестощів і запевняти, що є лише їх слугою.
Нам пощастило. Ми маємо справжнього Вождя. Наш Вождь має характер, волю, талант та удачу. Ми відчули його, визнали і пішли за ним. Вороги нашої Нації запроторили його за грати, але він встиг виховати і вкласти у наші душі віру і волю. І ми вже на історичному шляху. Тепер тільки вперед!!!
ЯК ПІЗНАТИ ВОЖДЯ?
Від пересічних громадян часто можна почути скиглення з приводу того, що вони в черговий раз обрали не того кандидата. Абсолютна більшість нашого оточення твердо знає, що вивести їх з сьогоднішнього злиденного животіння може тільки хтось єдиний, сильний і вольовий. Той, кого прийнято називати коротким, але змістовним словом «Вождь». Простим людям це підказує банальний життєвий досвід, а тим хто має трохи більший рівень знань – ще й історичні приклади. Але водночас вся ця більшість чомусь щиро вірить в те, що Обранець Божий, Природний Лідер і Рушій Історії може бути обраний ними. Широкі ряди безвільних, безвідповідальних і ні на що не спроможних сіромах вважають себе частиною Провидіння тільки на тій підставі, що так написано на аркуші паперу, гучно названому «Основний Закон». Заурядами може бути обраний лише найзаурядніший з них. Саме тому сьогодні для всіх націй і класів країни гарантом виступає декласований елемент непевної національності.
Але справжнього Вождя не обирають і не призначають, він приходить сам. Найвища світова сила (Бог, Природа, Провидіння, Історія – як її не назви) просто надсилає свого представника у наш світ з певною місією. Задля виконання цієї місії Вождь наділяє себе самого максимальними повноваженнями й бере на себе весь тягар відповідальності. Не посадові обов’язки, мандат від якогось виборчого округу чи урочиста присяга гаранта роблять людину Вождем, а сміливість взяти на себе абсолютну відповідальність і спроможність виконати вищу місію.
Але карати мільйони простих громадян за те, що вони постійно когось обирають, намагаючись віднайти того, хто поведе їх у майбуття, також не варто. Таким чином вони просто перекладають на себе відповідальність, яка їм не під силу, за що й постійно розплачуються своїм злиденним життям і повною відсутністю просвітління. Але питання «як все ж таки пізнати Вождя?» від цього не стає менш актуальним.
Вождь завжди формує бойову колону для походу на завоювання прийдешнього і пізнати його можна тільки йдучи за ним, на його марші на майбутнє. Відповідно, й шукати Вождя варто там, де гуртуються найкращі з найкращих, у колоні завойовників світлого завтра. Але пізнати тих кращих так само важко як і пізнати самого Вождя, адже дехто долучається до тієї колони ще звичайною людиною і стає кращим з кращим лише протягом шляху. А серед найбагатших і здавалося б найуспішніших дійсно найкращих найменше.
Тож пізнати Вождя на початку його маршу дано далеко не всім. Лише одиниці знали, що розп’ятий серед злочинців на 33-му році життя в дійсності був Спасителем. Так і зараз лише одиниці знають, що ув’язнений серед злочинців так само на 33-му році життя є Вождем. Всього дев’ять людей у Великому Степу від початку вірили, що найневдаліший зі степових розбійників, який свою молодість проходив в колодках раба, є тим самим Чінгізханом, що майже дійде до останнього моря. У те, що політв’язень на псевдо «Білий» поведе всіх на завоювання майбуття, наразі реально вірить не набагато більше людей. Коли колишнього безпритульного художника посадили до в’язниці, думку про те, що через десять років він почне кардинально змінювати історію, мало б хто розділив. Так само й сьогодні обмаль впевнених у тому, що саме лідер ув’язнених патріотів скоро мінятиме історію.
Кажуть, що лише час покаже хто ким є насправді. Та коли Вождь почне змінювати історію, пізнавати його буде вже запізно. Тоді його треба буде тільки визнавати. Але сьогодні кожен має час долучитися до його колони і в поході на завоювання прийдешнього переконатися, хто її веде. Не дарма своїх лідерів українські націоналісти називали ще й провідниками. Вождь наш дійсно провідник. Наш провідник у майбутнє…
ГОЛОВНИЙ КОМАНДИР «ПАТРІОТУ УКРАЇНИ»
(статті А.Білецького 2005-2007 років)
