Ти, Бузина, як її прочитаєш, не ображайся, бо “на ображених воду возять”. І, хоч її головний герой схожий на тебе, але все ж таки, він – не ти. Дуже в це віриться. Хоча, якщо отак подумати, то робиш ти зовсім непогану справу – пробуджуєш своїми брехливими розказ- нями “хохлів” та “малоросів”, надихаєш ставати справжніми українцями. Тому я й не здивуюся, якщо раптом ти скажеш: “Справжній Бузина – то бандерівець і “сві- доміт”! Бо все, що писав, то все робив навмисне, аби вас “рабів та гречкосіїв” від сну летаргічного пробудити! Бо вам сциш проміж очі, а ви все – “божа роса!”. Тож, друже, читай і смійся, бо, як казала моя бабуся: “З-під сміху люди бувають!” Отак сміхом і будемо одне одного лікувати. Ну, дай Бо!
Автор
ПЛАЧ ЗА “МАЛОРОСАМИ”
Ех, Україно! Матінко, Україно... Ти, що розляглася від самих Карпат аж до повноводного Дону, від Чорного моря до Білоруських лісів, ти, що бачила на своєму віку стільки людського горя, несправедливості, звіриної люті, ненависті та смертей, все одно лишаєшся доброю і лагідною до усіх, хто приходить пожити до твоєї оселі. Чому так, матінко Україно? Чому не схопиш оцих зміїв, що пригрілися у тебе на грудях, цих отруйних скорпіонів, що живляться твоїм теплом і щедрістю, і не вкинеш до багаття, що палає жаром помсти і відплати за облудну, диявольську сутність їхню? Бо ти мати! І любов твоя для всіх, бо всі вони – твої діти! Хай і зайди, приблуди без роду і племені... Але все одно – діти! І кожен любить тебе, як вміє, і кожен вважає тебе найріднішою, а себе найкращим сином у світі! Та й таким, що готовий не стільки з ворогами, як братами своїми битися до ско- ну, щоби довести своє виключне право на твою любов, і ласку. І через ту “братовбивчу любов” знову заллєшся слізьми, і знову заридає, затріпоче від болю і жалю твоє багатостраждальне серце, як брат постане на брата і потечуть ріки братньої крові, і здригнеться земля від жахів, що коять вони через “любов до тебе”. І не раз так було, та й, певне, не раз так буде, бо нема спокою і сталості у цьому краї, де два океани буття – Східний і
Західний – сходяться між собою, утворюючи бурхливий вир, що раз у раз засіває трупом степи і гори, і обидва береги Дніпра. Але у загиблих залишаться діти, згодом підростуть онуки і все повториться знову. Скільки ж любові в тобі, Матінко Україно! Скільки ласки і добра! Скільки щедрої материнської благодаті, що на усіх її вистачає! Це, певне, тільки ти одна у світі, що в змозі весь той жах і біль покрити своєю любов’ю, спокутуючи нею усі наші гріхи, незважаючи на які над нашою землею досі світить сонце, а у садах квітнуть дерева, народжуються діти і співають птахи. І все це через твою любов, Матінко Україно! Прости нас грішних... Час починати оповідь! Так от...
Глава перша.
БАНДИТСЬКЕ СЕЛО
Село Плисецьке – село бандитське! Принаймні так кажуть в усіх навколишніх селах – Калинівці, Перевозі, Яблунівці, Данилівні, Липовому Скитку... Та, ніде правди діти, й у самому Василькові кажуть так само. Не дай боже забрести вам у суботу на місцеву дискотеку до “плисак” (так позаочі називають місцевих мешканців), та й ще запросити до танцю якусь місцеву дівчину, все гаплик, вибиті зуби й поламані ребра гарантовано!
