слідів бійні. Вулиці під безперестанним дощем лежали безлюдні, в наглухо зачинених будинках не відчувалося навіть ознак життя. Єдиним свідченням того, що тут живуть люди, було бамкання дзвонів, які кликали до утрені. Хосе Аркадіо Другий постукав у двері полковника Ґавілана. Вагітна жінка, котру він доти бачив багато разів, грюкнула дверима у нього перед носом. «Він виїхав, — злякано кинула вона. — Повернувся до себе на батьківщину». Біля головного входу до електрифікованого курника, як завжди, стояло двоє місцевих поліцаїв; у своїх плащах і цератових шоломах вони були схожі на камінністатуї під дощем. На околиці антильські неґри виспівували хором псалми. Хосе Аркадо Другий перестрибнув через загорожу й зайшов на кухню в будинку Буенд'а. Санта Софія де ла П'єдад сказала йому пошепки: «Дивись, щоб тебе не побачила Фернанда. Вона вже встала». Немовби виконуючи якусь таємну угоду, жінка відвела сина до «горшкової кімнати», застелила для нього напіврозламану Мелькіадесову розкладачку, — а о другій годині, коли Фернанда лягла поспати, подала йому через вікно тарілку з їжею.
Ауреліано Другий ночував удома, бо тут його захопив дощ, і о третій годині він усе ще чекав, коли випогодиться. Санта Софія де ла П'єдад під секретом повідомила йому про появу брата, і він пішов до Мелькіадесової кімнати. Ауреліано Другий також не повірив ні в історію про бійню на площ", ні в нічний кошмар з навантаженим трупами поїздом, який ішов до моря. З вечора в Макондо було оголошено особливу заяву уряду — в ній сповіщалося, що робітники підкорилися наказові залишити вокзал і мирними колонами розійшлися по домівках. У заяві також доводилося до відома народу, що профспілкові ватажки, перейнявшися високим патріотичним духом, звели свої вимоги до двох пунктів: реформа медичного обслуговування й побудова вбиралень при бараках. Згодом Ауреліано Другий дізнався, що, залагодивши справу з робітниками, військові власті поквапилися сповістити про це сеньйора Брауна, і він не тільки погодився вдовольнити нові вимоги, а навіть запропонував улаштувати за рахунок компанії триденне народне гуляння й відсвяткувати примирення. Та коли військові спитали його, на яке число можна призначити підписання угоди, він подивився в вікно на небо, де спалахували блискавки, й зробив порух, що висловлював цілковиту невизначеність.
— Коли розпогодиться, — відповів він. — На пору дощів ми припиняємо всяку діяльність.
Доти дощів не було цілих три місяці — стояв засушливий сезон. Але щойно сеньйор Браун заявив про своє рішення, по всій банановій зоні вперіщила злива, яка захопила Хосе Аркадіо Другого на дорозі до Макондо. Злива тривала й тиждень по тому. Офіційну версію, що її тисячу разів повторювали й утовкмачували народові всіма, які тільки мав уряд, засобами інформації, зрештою нав'язали кожному: мертвих не було, вдоволені робітники повернулися до своїх родин, а бананова компанія припинила роботи до кінця дощів. Військовий стан зберігався на той випадок, якщо через безперестанні зливи скоїться якесь лихо і потрібно буде вживати надзвичайних заход'в, однак війська були відведені до казарм. Удень солдати, позакасувавши штани до колін, бродили вулицями, перетвореними на бурхливі потоки, й пускали з дітлахами кораблики. Вночі, після настання комендантської години, вони вибивали ударами прикладів двері, витягали підозрюваних з постелей і відводили туди, звідки вже не було вороття. Усе ще розшукували та знищували злочинців, убивць, підпалювачів і порушників декрету номер чотири, але військові заперечували це навіть перед родичами своїх жертв, що переповнювали приймальню начальника ґарнізону, спод'ваючись дізнатися про долю заарештованих. «Я впевнений, що вам це просто приснилося, — переконував начальник ґарнізону. — В Макондо нічого не сталося, нічого не станеться й ніколи нічого не стається. Це щасливе місто». Так було ліквідовано всіх профспілкових ватажків.
Уцілів тільки Хосе Аркадо Другий. Якось уночі, в лютому, двері будинку задвигтіли від ударів прикладами — цей стук годі було сплутати з будь-яким іншим. Ауреліано Другий, котрий усе ще чекав, поки розпогодиться, щоб вийти з дому, відчинив двері й побачив шістьох солдатів на чолі з офіцером у мокрих від дощу плащах. Не мовивши ніслова, вони обшукали будинок, кімнату за кімнатою, шафу за шафою, вітальні й комори. Урсула прокинулася, коли ввімкнули світло в її кімнаті, і, поки йшов обшук, лежала затамувавши дух, але склала пальці хрестом і весь час скеровувала його туди, куди переходили солдати. Санта Софія де ла П'єдад устигла розбудити Хосе Аркадо. Другого, який спав у Мелькіадесовій кімнаті, проте йому відразу стало ясно, що втікати запізно. Санта Софія де ла П'єдад знову замкнула двері, а він надяг сорочку, взув черевики, сів на постіль і став чекати, коли з'являться солдати. Саме в ту мить вони обшукували ювелірну майстерню. Офіцер наказав відімкнути підвісний замок, швидкимизмахами ліхтарика посвітив по кімнаті, побачив робочий стіл, скляну шафу для слоїків з кислотами, інструменти на тих же місцях, де їх залишив хазяїн, і, здавалося, зрозумів, що в цій кімнаті ніхто не живе. Проте
