Церковні уповноважені, котрі приїхали перевірити на місці повідомлення падре Антоніо Ісабеля про дивну моровицю на птахів та принесення в жертву Вічного Жида, застали шановного падре за грою в піжмурки з дітлахами, визнали його повідомлення виплодом старечих галюцинацій і відпровадили священика до притулку. Через кілька днів до міста прибув падре Ауґусто Анхель, подвижник найновішої випічки; непримиренний, сміливий аж до зухвальства, він власноручно калатав у різні дзвони по кілька разів на день, щоб душі віруючих не спали, й ходив від дому до дому, спонукаючи сплюхів пробудитися й іти до меси. Проте не минуло й року, як падре Ауґусто Анхель мусив визнати свою поразку, оскільки не годен був опиратися духові лінощів, що витав у повітрі, розпеченому пилові, що набивався всюди і все старив, смакові м'ясних фрикадельок, що їх подавали в нестерпно спекотні години сієсти.
Після смерті Урсули дім знов опинився в занедбаному стані, з якого його не зможе вирятувати навіть така рішуча й вольова натура, як Амаранта Урсула, коли через багато років вона, вже доросла жінка, без забобонів, весела, сучасна, життєрадісна, міцно стоячи обома ногами на землі, розчинить навстіж двері й вікна, щоб відігнати дух руйнації, оновить сад, винищить рудих мурах, які вже серед білого дня повзали по ґалереї, і марно силкуватиметься повернути оселі Буендіа загаслий дух гостинності. Пристрасть до затворництва, якою була одержима Фернанда, стала неподоланною загатою на шляху бурхливого сторіччя Урсули. Фернанда не лише відмовилася розчинити двері, коли затих спекотний вітер, але й звеліла позабивати вікна дошками, щоб поховати себе живцем, дотримуючи батьківських напучень. Дороге листування з невидимими цілителями скінчилося повним крахом. Після багатьох відстрочень Фернанда замкнулася в своїй спальні в призначені день і годину, лягла на ліжко, повернувшись головою на північ, накрита тільки білим простирадлом; о першій годині ночі вона відчула, що їй на обличчя поклали серветку, змочену якоюсь крижаною рідиною. Коли Фернандапрокинулася, у вікно світило сонце, а в неї на животі червонів грубий дугастий шрам, — починаючись у паху, він сягав до грудини. Та перше ніж минув термін приписаного післяопераційного відпочинку, Фернанда одержала листа від невидимих цілителів. У листі повідомлялося, що її піддали ретельному обстеженню, яке тривало шість годин, але при цьому в організмі не виявили жодних внутрішніх порушень, що могли б викликати симптоми, неодноразово й так докладно описані нею. Згубна звичка Фернанди не називати речей своїми іменами знову підвела її, бо єдине, що виявили хірурги-телепати, було опущення матки, а його можна було усунути і без операції, з допомогою бандажа. Розчарована Фернанда спробувала дістати точніші пояснення, але невидимі кореспонденти перестали відповідати на її листи. Розчавлена вагою незрозумілого слова «бандаж», Фернанда вирішила, відкинувши соромливість, спитати у лікаря-француза, що воно таке, і тільки тод' дізналася, що француз уже три місяці як повісився на крокві в сараї і, всупереч волі народу, був похований на цвинтарі одним ветераном війни, старим товаришем по зброї полковника Ауреліано Буенд'а. Тоді Фернанда звірилася своєму синові Хосе Аркадо, і той прислав їй бандажі з Рима разом з інструкцією, як ними послуговуватися. Спочатку Фернанда вивчила інструкцію напам'ять, а потім викинула її в убиральню, щоб приховати від усіх свою недугу. Але це було зайвою пересторогою, бо мешканці будинку не звертали на Фернанду ніякої уваги. Санта Софія де ла П'єдад поринула в самотню старість — вона варила убогий обід для всієї родини, а решту часу присвячувала доглядові за Хосе Аркадо Другим. Амаранта Урсула, якадо певної міри успадкувала красу Ремедіос Прекрасної, тепер старанно готувала уроки, а не марнувала час, як раніше, на те, щоб мучити Урсулу. Дочка Ауреліано Другого стала виявляти неабиякий розум і відзначалася старанністю — ці риси відживили в душі батька над'ї, які колись викликала в нього Меме. Він пообіцяв Амаранті Урсулі, що згідно зі звичаєм, упровадженим ще за бананової компанії, пошле її до Брюсселя закінчувати освіту, і ця мрія спонукала його знову відродити землі, спустошені потопом. Ауреліано Другого бачили в домі рідко, він приходив туди тільки заради Амаранти Урсули, бо для Фернанди він з часом перетворився на зовсім чужу людину, а малий Ауреліано, стаючи юнаком, дедалі більше заглиблювався в свою самотність. Ауреліано Другий вірив, що старість пом'якшить серце Фернанди й вона дозволить своєму невизнаному внукові прилучитися до життя міста, де, звісно, ніхто й не подумає порпатися в його родоводі. Але Ауреліано, очевидно, вподобав затворництво й самотину, не виявляючи ані найменшого бажання пізнати світ, що починався за порогом будинку. Коли Урсула примусила родичів відчинити Мелькіадесову кімнату, Ауреліано почав тинятися біля дверей, зазирати в щілину, і невідомо як і коли він та Хосе Аркадіо Другий встигли заприятелювати. Ауреліано Другий зауважив їхню дружбу набагато пізніше, ніж вона зав'язалася, — це сталося в той день, коли хлопчик заговорив про криваву бійню на вокзалі. Якось за столом хтось пожалкував, що бананова компанія залишила Макондо, бо відтод', мовляв, місто почало занепадати, але малий Ауреліано вступив у суперечку, і в його словах уже відчувався зрілий чоловік, здатний висловлювати свої думки. На його думку, яка не збігалася з загальноприйнятою, Макондо процвітало й мало велике майбутнє, поки його не збила з
