вирішили побратися, батьки спробували зашкодити цьому. Вони боялися, що ці здорові нащадки двох родів, які схрещувалися між собою ось уже декілька століть, можуть зганьбити себе, виплодивши на світ іґуан. Один такий жахливий випадок уже стався. Урсулина тітка вийшла заміж за дядька Аркадіо Буендіа й народила сина, який усе своє життя носив замість вузьких штанів шаровари йпомер від кровотечі, проживши на світі сорок два роки дівичем, бо народився й ріс із хвостиком — хрящуватим гачком з китичкою на кінці, справжнім поросячим хвостиком, що його він не дав побачити жодній жінці, і який зрештою коштував йому життя, коли приятель-різник на його прохання зласкавився й відтяв йому цю карлючку сокирою для розрубування туш. Хосе Аркадіо Буендіа з усією безтурботністю своїх дев'ятнадцяти років розв'язав спірне питання одн'єю- одн'с'нькою фразою: «Про мене, хай будуть хоч і поросята, аби тільки вміли балакати». Отож вони одружилися, влаштувавши бучне весілля з музикою та феєрверком, і гуляли аж три дні. Відтоді молодята жили б щасливо, якби Урсулина мати не залякала доньку всілякими похмурими пророцтвами щодо майбутнього потомства, і зрештою та рішуче відмовилася завершити одруження в належний спосіб. Побоюючись, що її дужий і твердий на вдачу чоловік може силоміць заволод'ти нею сонною, Урсула, перш ніж іти спати, надягала на себе щось на взірець панталон'в, що їх мати пошила з товстої парусини, зміцнивши цілою системою перехресних ремінців, які застібалися спереду на масивну залізну пряжку. Отак подружжя й жило багато місяців. Вдень він ходив коло своїх бойових півнів, а вона вишивала на п'яльцях разом зі своєю матір'ю. Вночі вони по кілька годин борюкалися з жагучим завзяттям, яке згодом ніби стало заступати їм любощі; зрештою проникливі односельці здогадалися, що в них щось негаразд, і селищем поповзла чутка, буцімто Урсула, вже рік як одружена, і досі ще дівчина, бо її чоловік неспроможний. Хосе Аркадіо Буенд'а дізнався про це останнім.
Чуєш, Урсуло, що подейкують люди, — спокійно мовив він до жінки.
Ну й нехай собі плещуть язиками, — відказала вона. — Адже ми знаємо, що це неправда.
Отак у них велося ще з півроку, аж до тієї нещасної нед'лі, коли півень Хосе Аркадіо Буенд'а побив півня Пруденс'о Аґ'ляра. Розлючений поразкою й збуджений виглядом крові свого півня, Пруденс'о Аґ'ляр в'д'йшов від Хосе Аркадіо Буенд'а, але лиш настільки, щоб усі присутні чули його слова.
Вітаю тебе, — гукнув він. — Може, діждемось, що нарешті хоч цей півень гарненько попорає твою жінку.
Хосе Аркадіо Буенд'а спокійно підняв з долівки свого півня. «Я зараз прийду», — мовив він, звертаючись до всіх. Відтак кинув Пруденс'о Аґіляров':
А ти йди додому й наготуй зброю, бо я прийду тебе вбивати.
Через десять хвилин він повернувся з грубим списом, який належав іще його дідові. На дверях повітки для півнячих боїв, де зібралося майже п'вселища, стояв Пруденс'о Аґ'ляр. Він не встиг захиститися. Спис Хосе Аркадіо Буенд'а, кинутий зі страшною силою й з тією несхибною влучністю, що завдяки їй перший Ауреліано Буенд'а повинищував колись усіх яґуар'в в околі, пробив йому горло. Цієї ж ночі, коли в повітці для півнячих боїв родина сиділа біля небіжчика, Хосе Аркадо Буенд'а зайшов до спальні й побачив, що дружина саме надягає свої панталони цнотливості. Потрясаючи перед нею списом, він наказав:
Ану скидай оте.
Урсула не стала випробовувати рішучості свого чоловіка. «Ти будеш винуватий, коли щось трапиться», — тихо зауважила вона.
Хосе Аркадіо Буенд'а застромив списа в долівку.
Якщо тобі судилося народжувати ігуан, то будемо ростити іґуан, — сказав він. — Зате в цім селищ' більше ніхто не загине
