залі. Він спробував злякати його, але кіт байдуже лишався сидіти. Враз перед ним ніби беззвучно розверзлося провалля — в салоні спалахнуло сліпуче світло.
От так штука!
Дамасо впізнав голос дона Роке. Поволі випростався, відчуваючи неймовірну втому й біль у крижах. Дон Роке прямував до нього з глибини залу, в кальсонах, з залізним прутом у руках. За пляшками й порожніми ящиками, дуже близько від того місця, де проходив Дамасо, висів гамак. Цього не було першого разу. Коли залишалося метрів із десять, дон Роке напружився, готовий оборонятись. Дамасо заховав руку із згортком. Дон Роке, без окулярів, наморщив носа, витягнувши голову вперед, щоб упізнати, хто це.
Хлопче! — скрикнув він.
Дамасо відчув, як щось урвалося в ньому. Дон Роке опустив залізний прут і підійшов, роззявивши рота. Без окулярів і вставної щелепи він був схожий на жінку.
Що ти тут робиш?
Нічого, — сказав Дамасо.
Він ледь ворухнувся, щоб змінити позу.
Що це там у тебе? — запитав дон Роке.
Дамасо відступив назад.
Дон Роке люто затрясся.
Що там у тебе?! — гримнув він, ступивши крок вперед із піднятим прутом. Дамасо простяг йому згорток. Дон Роке взяв його лівою рукою, насторожено, не тратячи пильності. Обмацавши згорток, він усе зрозумів.
Неймовірно, — тільки й сказав він.
Я прийшов, щоб покласти їх на місце, — сказав Дамасо.
Певна річ.
Дамасо був смертельно блідий. Алкоголь уже вивітрився, лише на язиці відчувався якийсь недобрий осад.
Так оце і є те диво? — сказав дон Роке, знову загортаючи кулі. — Не можу повірити, щоб ти був таким телепнем.
Коли він підвів голову, вираз обличчя його змінився.
А двісті песо?
В ящику нічого не було, — відповів Дамасо.
