Увечері, коли з'являвся П'єтро Креспі, поширюючи довкола себе свіжий запах лаванди і неодмінно з подарунком — якою- небудь заводною іграшкою — в руках, наречена приймала його в головній вітальні, порозчинявши навстіж усі вікна й двері, щоб уберегти себе від пересуд'в. Та остороги були зайві: італієць поводився так шанобливо, що не смів доторкнутися навіть до руки дівчини, котра менш ніж через рік мала стати його дружиною. Потроху будинок наповнився чудовими дрібничками. Заводні танцівниці, маври-акробати, клоуни- барабанщики, коники-стрибунці — вся ця багата механічна фауна, принесена П'єтро Креспі, розвіяла печаль, що терзала Хосе Аркадіо Буенд'а від дня смерті Мелькіадеса, й повернула його знову в той час, коли він захоплювався алхімією. Він оселився в раю, повному вительбушених звірят та розібраних механізмів, які намагався вдосконалити, надавши їм вічного руху на основі принципу дії маятника.Ауреліано закинув роботу в майстерні й узявся навчати малу Ремед'ос читати й писати. Спершу дівчинка віддавала перевагу своїм лялькам над цим чужим чоловіком, який приходив щовечора й з чиєї вини її відривали від іграшок, мили, гарно вбирали й усаджували у вітальні. Але терпіння й відданість Ауреліано зрештою скорили її до такої міри, що вона проводила з ним довгі години, вивчаючи літери й малюючи в зошиті кольоровими олівцями будиночки, корів у оборах та повтикувані жовтими променями круглі сонця, що сідали за горби.
Нещасливою почувалася сама тільки Ребека: вона не могла забути Амарантової погрози. Ребека знала вдачу сестри, її зарозумілий дух, і боялася лютої помсти. Вона по кілька годин просиджувала в купальні, смоктала пальця й одчайдушним зусиллям волі притлумлювала в собі бажання знову почати їсти землю. Шукаючи порятунку від своїх тривог, вона покликала Пілар Тернеру, щоб та почитала їй на картах майбутнє. Після цілої низки невизначених фраз Пілар Тернера прорекла:
Не матимеш щастя доти, аж поки твої батьки не будуть поховані.
Ребеку пройняв дрож. Ніби пригадуючи давній сон, вона побачила себе зовсім малесенькою дівчинкою на порозі будинку Буендіа зі скринькою, дерев'яною гойдалкою і мішком, що про його вміст вона так ніколи й не дізналася. Згадала лисого пана, зодягненого в полотняний костюм і з золотою запонкою на комірі сорочки й зовсім не схожого на чирвового короля. Згадала дуже молоду й дуже гарну жінку з теплими духмяними руками, що не мали нічого спільного з ревматичними пальцями чирвової дами; жінка прикрашала її волосся квітами, щоб повести гуляти ввечері зеленими вулицями міста.
Не розумію, — сказала Ребека.
Пілар Тернера здавалася збентеженою.
Я теж не розумію, але саме так кажуть карти.
Ребеку настільки занепокоїло туманне пророцтво, що
вона розповіла про нього Хосе Аркадіо Буенд'а; той вичитав їй за віру в карти, але сам відразу ж непомітно заходився нишпорити по скринях та шафах, пересувати меблій піднімати дошки підлоги, шукаючи мішок із кістками.
Пам'ятав, ніби не бачив мішка від часу перебудови будинку. Потай від усіх він покликав мулярів, і один з них зізнався, що замурував мішок у стіну однієї зі спалень, бо той заважав працювати. Кілька днів підряд вони прослухували стіни, прикладаючи вухо до кладки, доки врешті зачули «квок, квок» далеко в глибині. Пробили стіну й знайшли там мішок, ц'лий і непошкоджений. Того ж таки дня його поховали в могилі без надгробка неподалік від Мелькіадеса, і Хосе Аркадіо Буенд'а повернувся додому, звільнившись від тягаря, що гнітив його сумління хоч і недовго, але так само важко, як і спогад про Пруденсіо Аґіляра. Проходячи через кухню, він поцілував Ребеку в лоб.
Викинь дурні думки з голови, — сказав він їй. — Ти будеш щаслива.
