випадкових жінок, нишпорив по сховках, де Урсула зберігала свої заощадження. І зрештою став заходити додому, тільки щоб перевдягтися. «Усі вони однакові, — скаржилась Урсула. — Спершу ростуть спокійно, слухняні, серйозні, здається, й мухи не скривдять, та щойно засіялась борода — відразу їх на гріх тягне». На відміну від Аркадо, який так і не д'знався правди про своє походження, Ауреліано Хосе розвідав, що він син Пілар Тернери; вона навіть почепила йому гамак у своєму будинку — для сієсти. Вони були не просто мати й син, а товариші по самотності. Пілар Тернера вже згубила останні залишки надії. її сміх зробився низьким, як звуки орґана, груди обвисливід випадкових нелюбих пестощ'в, живіт і стегна спіткала неминуча для жінки, що належала багатьом доля, але серце їй старілося без гіркоти. Гладка й метушлива, нібифаворитка, що втрапила в немилість, вона відмовилася від ворожби на картах, яка вселяла безплідні надії, і знайшла тиху заводь, утішаючись чужим коханням. Будинок, де Ауреліано Хосе проводив сієсту, правив за місце для зустрічей сусідських дівчат із їхніми випадковими коханцями. «Можна до тебе, Пілар?» — запитували вони, уже зайшовши досередини. «Звичайно», — відповідала жінка. А якщо при цьому був присутній іще хтось, пояснювала:
— Коли я знаю, що людям добре в ліжку, то й мені добре.
Вона ніколи не брала грошей за послуги. Ніколи не відмовляла в проханнях, як ніколи не відмовляла незліченним чоловікам, котрі домагалися її любощів аж до пізньогоприсмерку її зрілості, дарма що ці чоловіки не приносили їй ні грошей, ні кохання, а лише зрідка — вдоволення. П'ятеро її дочок, які успадкували гарячу материну кров, іще підлітками розбрелися крученими й підступними дорогами життя. З двох синів, що виросли при ній, один загинув, воюючи в загонах полковника Ауреліано Буенд'а, а другий, коли йому минуло чотирнадцять, був поранений і схоплений при спробі вкрасти кошик із курми в одному з містечок долини. З певного погляду, Ауреліано Хосе виявився тим самим високим смаглявим чоловіком, котрого п'ятдесят років поспіль провіщав їй чирвовий король, але, як і всі інші обіцяні картами чоловіки, ввійшов у її серце надто пізно — коли смерть уже помітила його своїм знаком. Вона побачила це на картах.
Не йди нікуди сьогодні ввечері, — сказала вона йому. — Залишайся ночувати тут: Кармеліта Монтьєль уже давно просить, щоб я впустила її до тебе.
Ауреліано Хосе не вловив тривожного благання, яке бриніло в материних словах.
Скажи їй, нехай чекає мене опівночі, — відповів він.
І пішов до театру, де іспанська трупа показувала виставу «Кинджал Зорро»[14];насправді це була трагед'я Соррільї, але назву за наказом капітана Акілеса Рікардо змінили, бо «Готами» ліберали називали консерваторів. Тільки в дверях, подаючи квиток, Ауреліано Хосе помітив, що капітан Акілес
Рікардо з двома озброєними солдатами обшукує всіх, хто заходить. «Обережніше, капітане, — попередив Ауреліано Хосе. — Ще не народився той чоловік, який підніме на мене руку». Капітан намагався обшукати його силоміць, і Ауреліано Хосе, що не мав при собі зброї, кинувся навтікача. Солдати не послухалися наказу стріляти. «Таж це Буенд'а», — пояснив один з них. Тод', нетямлячися з люті, капітан схопив ґвинтівку, пробився крізь натовп на серединувулиці й прицілився.
Негідники! — загорлав він. — Та хай це буде хоч сам полковник Ауреліано Буендіа!
Щойно Кармеліта Монтьєль, двадцятирічна незайманка, обтерлася квітковою водою й посипала пелюстками розмарину ліжко Пілар Тернери, як пролунав постріл. Судячи покартах, Ауреліано Хосе випадало пізнати з нею щастя, в якому йому відмовила Амаранта, виростити разом з нею семеро дітей і, доживши до старості, померти в неї на руках, але куля, яка зайшла йому в спину й пробила груди, видно, неправильно розтлумачила віщування. А от капітан Акілес Рікардо — той, кому судилося померти дєї ночі, справд помер, та ще й на чотири години раніше за Ауреліано Хосе.
Щойно гримнув постріл, як капітан теж упав — одразу від двох куль, випущених кимсь, хто так і зоставсяневідомий, — і
