Але проїхати по грязюці ані підводою, ані якимось іншим колісним транспортом не вдалося, тому Джек і Том причепили лист гофрованого заліза позаду двох ваговозів і вирушили — Том керував ваговозами на коні-загоничі, а попереду їхав Джек із найпотужнішою на Дрогеді лампою. Меґі залишилася в маєтку і сиділа перед каміном у вітальні, а тим часом місіс Сміт намагалася переконати її поїсти; сльози текли по щоках економки — їй було боляче дивитися на закляклу в мовчазному потрясінні дівчину, яка намагалася не розплакатися. Зачувши звук дверного молоточка, місіс Сміт пішла відчинити, здивована тим, що хтось-таки спромігся продертися до них по грязюці зі швидкістю, з якою ширяться новини між поодинокими фермами, розкиданими одна від одної на багато миль. На веранді стояв мокрий і брудний отець Ральф в одежі для верхової їзди і цератовому дощовику. — Можна увійти, місіс Сміт? — Ой, отче, отче! — скрикнула економка і кинулася в обійми злегка отетерілого отця Ральфа. — Звідки ви дізналися? — Місіс Клірі прислала мені телеграму, і я ціную таку люб’язність у відносинах між управляючим та власником. Архієпископ ді Контіні-Верчезе надав мені відпустку. Ну й прізвище! Одразу й не вимовиш! А мені, уявіть собі, доводиться вимовляти його по сто разів на день. Я прилетів сюди літаком. Під час посадки літак застряг у багнюці й угруз носом, тому про жахливий стан землі я дізнався, ще навіть не ступивши на неї. Мій милий дорогий Джилі! Свою валізу, разом з отцем Ветті я залишив у будинку священика, а коня вициганив у одного корчмаря, який побився зі мною об заклад на пляшку віскі «Джоні Вокер» із чорною етикеткою, що я по такій грязюці до вас не доберуся. Та не плачте ви так, місіс Сміт! Люба моя, світ не припинив існування і небо не впало на землю через оцю пожежу, хоч якою б великою та небезпечною вона не була! — заспокоював її отець Ральф, плескаючи по спині, що здригалася від ридань. — Я, бач, заявився у гості й намагаюся підняти вам настрій, а ви ніяк не реагуєте і рюмсаєте! Не плачте ви так розпачливо, благаю. — То ви ще не знаєте, — хлипнула місіс Сміт. — Що? Чого я не знаю? А що, власне, сталося? — Пан Клірі та Стюарт загинули. Обличчя священика враз пополотніло; він відсторонив від себе економку і гаркнув: — А де Меґі?! — У вітальні. А місіс Клірі й досі на вигоні, чекає біля трупів. Джек із Томом поїхали забрати їх. Ой, отче, моя віра тверда, та інколи мені здається, що Бог занадто жорстокий! Навіщо ж він забрав їх обох? Але все, що встиг почути отець Ральф, це де була Меґі. Він рішуче попрямував до вітальні, скидаючи дощовик і залишаючи на долівці багнисту воду. — Меґі! — звернувся до неї священик, стаючи навколішки біля крісла і міцно стискаючи її руки своїми мокрими руками. Вона вислизнула з крісла, заповзла йому в обійми і, заплющивши очі, поклала голову на промоклу сорочку; попри свій біль, вона була щаслива, і хотіла, аби ця мить ніколи не минала. Він таки приїхав, і це було доказом тієї влади, яку вона над ним мала, вона не помилилася у своїх розрахунках і сподіваннях. — Я геть увесь мокрий, моя люба Меґі, й ви теж промокнете, — прошепотів він, притулившись щокою до її волосся. — Та то неважливо. Головне — ви приїхали. — Так, я приїхав. Я хотів пересвідчитися, що з вами все гаразд і що ви у безпеці; у мене виникло таке відчуття, що моя присутність тут потрібна, хотів переконатися, що це справді так. — Татко загинув у вогняній пастці, а Стю його знайшов. Його убив вепр — упав на нього і розчавив, коли Стю встрелив його. Джек із Томом поїхали, щоби привезти їх сюди. Священик більше нічого їй не сказав, притиснув і колисав, як малу дитину, аж поки жар від каміна не підсушив йому сорочку та волосся, і поки він не відчув, що Меґі трохи розслабилася і заспокоїлася. А потім взяв її рукою під підборіддя, повернув її голову так, що вони зустрілися поглядами, і, не задумуючись, поцілував її. То був заплутаний і суперечливий імпульс, не укорінений у пристрасному бажанні, він інстинктивно поцілував Меґі, побачивши те, що було в її сірих очах: щось особливе, щось досі ним не бачене. Вона просунула руки під його руками і зімкнула їх у нього на спині; він мимовільно скривився і насилу втримався, щоб не скрикнути від болю. Меґі трохи відсахнулася. — Щось не так? — Напевне, я забив собі ребра, коли літак угруз носом у багнюці. Ми застрягли в добрій старій джилійській багнюці по самісінький фюзеляж, тож посадка у нас вийшла досить жорсткою, і я зависнув на спинці наступного крісла. — Зачекайте, дайте поглянути. Впевненими рухам вона розстебнула йому сорочку, стягнула її з рук і висмикнула з-під бриджів. Під поверхнею гладенької смаглявої шкіри виднілася лячна пурпурова пляма, що тягнулася навскіс під грудною кліткою. У Меґі аж дух перехопило. — Ой, Ральфе! І ви отак всю дорогу їхали сюди від Джилі? Напевне, це було страх як боляче! Як ви почуваєтеся? Не боїтеся знепритомніти? У вас там, мабуть, якийсь внутрішній розрив! — Та ні, я в нормі, й мені майже не боляче, чесно. Я поспішав сюди, аби пересвідчитися, що ви у безпеці, й викинув отой синець із своєї свідомості. Гадаю, якби у мене почалася
