— Живий? — я дуже нечемно обірвав його і мало не вхопив за вилоги білого халата.
— Ні! — дивлячись мені прямо в очі, відповів лікар, починаючи нову пачку цигарок.
— А це він просив передати вам, — осавул-хірург Медченко простягнув мені диск від автоматного комп'ютера.
— Дякую, — я взяв диск і швидко вийшов зі шпиталю.
У себе в штабі я спочатку випив півпляшки віскі, добре накурився, а потім увів диск у стаціонарний комп'ютер. Там був єдиний файл "UKM", який я негайно відкрив. Тексту було зовсім небагато, радше це був лист:
"Для сотника Тризубича.
Прощай, Ігоре. Як ти розумієш, мене уже нема, але я ще встиг зробити останню приємність для тебе: я звільняю тебе від обіцянки видати мою УКМ. І знаєш чому? Тому що цієї ночі мені приснились жінки-рослини, і вони показали на тебе.
Жартую, звичайно…"
Більше на диску нічого не було. Ні слова.
Січень 2000 р.
--- КІНЕЦЬ ---
