найбільшої їхньої переваги.
- Барви! - скрикнув лікар. - Вони вміють розрізняти значно більше відтінків та барв, ніж ми! Вони об’ємніше бачать світ, і це пришвидшує темпи їхнього пізнання. Тільки як це зробити?
- Дуже просто. Ми змінимо їхню чутливість, до електромагнітних коливань. Випромінювачі розмістимо у найбільш неприступних місцях планети, де вони самі колись їх запустять у дію.
- Чому в найбільш неприступних місцях? - заперечив геолог. - Чому не одразу?
- Бо втручатися тепер - це вже занадто. Та кожна цивілізація колись дозріває до такого щабля, коли починає скоряти неприступне, - зітхнула історичка. - І саме тоді, коли вона ось-ось сягне вершини, вона стає небезпечною. Спершу для самої себе, а коли їй пощастить перебороти цей стан, тоді й для інших. І для нас теж.
Командир поважно кивнув, скрутив папери з діаграмами в рурочку і зник з екрана, здійнявши цілий вихор іскор.
Йому важко було б пояснити, чому він став альпіністом, - просто вбачав у нових і нових перемогах над нездоланними на перший погляд вершинами сенс свого життя. Він уже встиг скорити вершини Альп та Кордільєр, Паміру та Кавказу, перейшов Гімалаї і крижані нагір’я Антарктиди. Здавалося, для нього вже нема неподоланих висот, коли він довідався про цю не дуже відому шпилясту вершину, що звела нанівець усі спроби її скорити...
Він зависав над прірвою, насилу тримаючись за кам’яну стіну, відтак сантиметр по сантиметрові дряпався вгору. Спинався рівномірно й щонайзосередженіше гнав з голови думку про те, чим йому загрожує хибний крок чи недостатня чуйність пальців. Він думав тільки про мету. Давно вже втратив відчуття часу. І раптом перед очима відкрилася вершина.
Але він одразу ж і забув про неї...
...Під самим шпилем щось видніло. Завбільшки з чоловічу долоню, може, трохи більше - ось чому його досі не запримітила пілоти. У скельній розколині під прозорим ковпаком лежало щось стороннє - маленький овальний апарат.
Він лайнувся. Пояснення було тільки одне: його вже хтось випередив, і щоб знищити остаточно, залишив тут цю дивоглядну пам’ятку. Не інакше, як магнітофон з вітальним записом - витівка когось із друзів. Він невдоволено засопів, розлючено вдарив по ковпаку й миттю збагнув, що його здогад - найфатальніша помилка, якої тільки припускалася людина.
Дарма що апаратуру вмонтовано у скелю кілька тисячоліть тому, вона запрацювала точно за програмою. У невловну частку секунди сталися дві несподіванки. Спершу розкрився ковпак, а тоді апарат розполовинився на дві півкулі, й майже водночас надворі посутеніло.
Він відчув, як від обличчя відринає кров, бо вже встиг зрозуміти, що наглі сутінки спричинені цього разу не туманом. Тільки-но він підвів голову до неба, як серце йому немовби стиснули крижані обценьки.
Синяво-біле сонце яскріло на сліпучо-сірому небі!
Він глянув на своє вбрання - і зойк вихопився з його грудей. Його легендарна червона штормівка, в якій він подолав найвищі вершини світу, втратила свою червінь. Вона була майже однакової барви з блакитними штанами на ватині, жовтими
