Бабая і його слова: «Може, й попадеться!»
— Не можна, — знову співчутливо похитав голівкою Терентій.
— І що — я сам мушу йти?
— А хто ж піде? Нікого іншого нема.
— От їй-богу! — тепер уже зітхнув Глечик.
— І Незнайомка ж не комусь, а тобі дала чарівне дзеркальце. Вона на тебе розраховує.
— Розраховує? — Глечик аж здригнувся від несподіваного здогаду. — Авжеж… її теж, мабуть, виручати треба. Її теж захопила вража сила… Звичайно…
— Ти не так мене зрозумів. За Незнайомку не хвилюйся. Просто дзеркальце у Зландію може пронести тільки хлопчик, тільки дитина. Дорослий пронести не може. Така вже чарівна властивість дзеркальця.
— А далеко та Зландія?
— Не близько.
— А ти туди дорогу знаєш?
— Аякже. Ми, сонячні зайчики, по всій землі скачемо, всі шляхи, всі дороги знаємо.
— А як туди добиратися?
— Пішки.
— А чого ж вони у тролейбусі їздять?
— То ж не простий тролейбус, як ти розумієш, а чарівний. Для маскування. Щоб в очі не кидатися. Все-таки сучасний вид транспорту. Якби на мітлі або у ступі — одразу б люди звернули увагу. А так… Правда, в них є й реактивна ступа, і мітла на транзисторах, і чарівні крила всіх розмірів, і багато іншого казкового транспорту. Та всім тим вони користуються тільки вночі, коли люди сплять. А вдень вони їздять на чарівному тролейбусі.
— А пішки туди скільки ходу? — спитав Вася.
— Як швидко йти, ніде не зупинятися і як у дорозі нічого не трапиться, до смерку дістанемось. Бо, як сонце сяде, я мушу зникнути.
— А ще треба час, щоб виручити і назад повернутися… Отже, дома я сьогодні не ночуватиму, — Глечик почухав потилицю. — Хвилювань скільки буде! Жах!.. Що вони там подумають? І мама, і сестра, і тьотя…
— Ну дивись… Справа твоя… можеш і не йти, — розвів лапками Терентій.
— Ага! Пропадай, значить, Валера!.. А я чарівним дзеркальцем спокійнісінько на балкон Лесі Попелястій зайчики пускатиму?..
— Так що ж ти хочеш? — глянув на нього Терентій.
Глечик не відповів.
Ех, як важко уперше в житті приймати самостійне сміливе рішення!
Страшно — аж серце мерзне і ноги тремтять! Та куди дінешся?
«Вибачте, любі мої! І мама, і сестра, і тьотя! — подумки звернувся до них Вася. — Знаю, що завдаю вам прикрощів, але виходу в мене нема. Не вам, а Валері загрожує небезпека. Його виручати треба. Мушу йти!».
І, вже остаточно зважившись, сказав Терентію:
— Ходімо!
— Молодець! — сказав Терентій. — Вперед!
І весело застрибав по галявині.
А Вася пішов за ним.
І сама собою народилася в його душі пісня. Пісня завжди виручає у скрутних випадках. Коли співаєш, легше йти назустріч небезпеці. Це всі знають! Герої у фільмах і у театральних виставах завжди співають, коли йдуть на подвиг.
І Глечик заспівав:
